Розділ «Палій»

Бути Координатором Спільноти далебі не найгірша позиція. Ген-ген крутіше за Сантехнічну Команду. Свої перші три роки на цьому арт-фестивалі він викачував шпарку гівняну воду з розжарених, як пекарські духовки, фібергласових сралень. Ніхто, ніколи не байдикував у тій команді, але новачок мусив розпочинати з самісінького дна. Він був тоді таким юним. Короткостриженим випускником середньої школи. На той час, коли його волосся відросло до плечей, він просунувся вгору до Команди Гостинності. Фестиваль тривав тільки три тижні, але тільки ці три тижні в році бодай щось значили. Коли волосся в нього висіло вже до ліктів, він доріс до Водяної Бригади. По тому була Йога-Команда. А ще через кілька сезонів Координація Спільноти. Зараз він був провідним координатором — з відповідним браслетом і головним болем на доказ цього. Містер Правопорядок у тутешнім довкіллі. Показніша позиція за ту, яку він мав у зовнішньому світі.

Протягом сорока восьми тижнів року він створював відео-спецефекти в медичній індустрії. Втім, там усе було складніше. Веселкове Сяйво працював медичним ілюстратором, принаймні так він себе визначав у податкових деклараціях. Його бухгалтеру не потрібно було знати точніших деталей.

Тепер його дреди висіли аж до пояса, але волосся вже сивіло, почало сіктися і рватися біля коренів.

Коли він дістався до Болотяного Табору, там уже чекали його помічники. Тінкі-Вінк та Сонячне Дитя[132]. Гарні хлоп’ята. Не сировина з коледжу, але й не цілком палії. Поки ще ні. У них не виросло на двох ще й трьох волосинок на грудях. Обидва мали приголомшений вигляд і під шарами облущеної шкіри й невадської засмаги були блідими.

Якщо не рахувати різноманітних ремінних портупей і пір’я та ще браслетів служби Координації Спільноти, обидва були голими.

Неначе щоб Веселкове Сяйво міг почуватися ще більш древнім, обидва юнаки мали крайню плоть. Коли ж це весь світ був прокинувся перед тим фактом, що чоловіче обрізання є генітальним скаліченням?[133] Навіть члени команди Єврейського Табору мають крайню плоть. Ніщо не змушувало Веселкове Сяйво почуватися динозавром дужче за його старомодний пеніс. Та остання дівчина, з якою він злягався, вона була сильфідою з Табору Чарівних Казок. Голою, окрім пари рожевих серпанкових крилець, прив’язаних гумовою тасьмою до спини[134]. Така юна, вона ще спитала, чи це він такий тому, що був потрапив колись у якусь аварію.

Перш ніж злягатися, вона, захоплено роздивляючись його хабоття, сказала:

— Ти точно, як той парубок у «Сонце також встає»[135].

От тому-то він завжди й носив настегенну пов’язку. До того ж при його відповідальному пості прикривати своє хабоття здавалося слушним.

На шиї у Тінкі-Вінка висіла на шнурку соска-дурничка. Сонячне Дитя був у велетенського розміру протисонячних окулярах із рожевими лінзами — оправа обсипана стразами, на які при потужному денному світлі було боляче дивитися. Сяйво вважав обох своїх помічників серферами-приблудами. Нахлібниками. Невтомними мандрьохами по світу у пошуках кращих хвиль та рейвів.

Веселкове Сяйво запитав, чи бачилися вони вже з Суничним Тістечком. Тінкі-Вінк вихнув своїми косами в напрямку поза наметали Болотяного Табору. Більшість його насельників усе ще були непритомними, хропли щодуху посеред зростаючої спеки. Стінки величезного намету лопотіли під суховійним бризом. Суничне Тістечко стояла позаду намету з якоюсь Болотяною Особою. Звичаєм їхнього клану було — провести всі три тижні голими, вкритими висохлою кіркою сірої грязі. Ходили вони босяка і носили круглі шоломи, ховаючи голови під цими сірими сферами, які мали всього лиш по три дірки. Рот та два ока. Усі вони на вигляд були однаковими, наче сірі кулі для боулінгу. І танцювали вони по наметовому місту, схожі на космічних прибульців чи якихось аборигенів. Та, що стояла поряд із Суничним Тістечком, страшенно побивалася. Вона ридала так сильно, що змила більшу частину грязі зі свого станка. Очищені, там виявилися гарні цицьки. Цицьки студентки коледжу. Попри свою роль Містера Правопорядку Веселкове Сяйво сподівався, що вона не перестане плакати, поки не вмиє достатньо доброго майна в себе нижче талії. Дівчина вклякла на колінах над чиїмсь покритим спливаючою гряззю тілом. Її грязь тріскалася і відпадала лушпайками.

Це його бентежило, але давно вже тільки таким чином, що єдиною реакцією на вроду — вроду і беззахисність — у нього був стояк.

Чийсь голос позаду Сяйва озвався з пропозицією:

— У мене є оце…

То був Сонячне Дитя. Помічники підійшли сюди слідом за ним. Сонячне Дитя простягнув пластмасовий ніж з Харчового Намету і промовив:

— Якщо вам потрібно буде робити, ну теє, розтин.

Фігура, що лежала долі, не відрізнялася кольором від сірої, пласкої, сухої землі, що тягнулася тут на сотні миль в усіх напрямках. Попри товстий шар грязі мухи вже встигли знайти дірки у схожій на боулінгову кулю масці мерця. У нього попустився сечовий міхур, і мухи гуділи над вологістю його запечених у шкаралупі грязі геніталій. Він лежав на боці, трохи скоцюрблений, з черевом, провислим до ґрунту. Неможливо було визначити — білий він, чорний чи азіат. Ніяк без води й мила. На око Веселкового Сяйва покійник скидався на розплавлену піщану свічку[136]. Навіть цей мертвий Болотяний Чоловік мав крайню плоть.

Сяйво вручив свою напівпорожню кавову кварту Суничному Тістечку.

— Хто-небудь ще знає? — майнув він рукою, окресливши присутніх на місці. — Окрім нас п’ятьох?

Він показав рукою дівчині, щоб випила. Заспокоїла себе. При цьому помітив, що настроєві каблучки в нього на пальцях пояскравішали, ставши майже брунатними.