Розділ «Холодні дзвінки[105]»

Інструкторка-наглядач стає поруч зі мною. Вона хитає головою і проводить пальцем по горлу.

І я закінчую дзвінок.

Коли я знову телефоную Саманті, вона каже:

— …і мені подобається, що ти зі Східної Індії. — Вона зізнається: — Це так збуджує. — Вона питає: — Чи ти пакистанець?

Я питаю, чи хоче вона купити п’яту «Диво-чепуруху».

А вона каже:

— Стривай, піду витягну в тата кредитку.

Наступного тижня у школі імені Томаса Джефферсона я підійшов до білявої дівчини з групи підтримки й сказав:

— Привіт. Ти Саманта Веллс?

А вона:

— А хто питає? — Це та дівчина, чий голос я чув по телефону. Та сама, в котрої вже майже дюжина «Диво-чепурух», але нема оцелота.

Я, вигаданий хлопець зі слоном, пропоную їй:

— Хочеш, якось сходимо куди-небудь?

А Саманта каже:

— Я вже маю декого. Він сюди не ходить. — Вона, у своєму светрику групи підтримки, зі своїм білявим хвостиком, що звисає на спину, нахиляється до мене і голосно шепоче: — Він індус. — Вона каже: — Ми пробуємо романтичні стосунки на відстані…

Я питаю:

— Як його звати? — Я ніколи не називав їй своє ім’я.

А Саманта хитає головою і каже:

— Ти його не знаєш.

Тож я питаю її…