Розділ «Холодні дзвінки[105]»

— Погонич верблюдів, — і кладе слухавку.

Звідкись із Мемфіса чоловік мовить:

— Пустельний ніґер, — і в слухавці тихо.

Наступним у черзі комп’ютер видає мені номер з кодом Західного Лос-Анджелеса, і жінка, що бере слухавку, каже:

— Події на площі Тяньаньмень — це трагічно придушений виступ борців за права людини, але ви мусите й далі боротися за свою свободу. — Вона каже: — Як член «Міжнародної амністії», я витрачаю кожен зайвий цент, борючись за гідну платню й умови роботи для вашого народу. Вам треба повстати й порвати кайдани, в які закували вас ваші імперіалістичні корпоративні магнати.

Вона каже:

— Народи світу крокують з вами пліч-о-пліч.

Та швабру вона не купує.

Наступним у черзі комп’ютер видає мені містера і місіс Веллс, штат Вашингтон, телефонний код 509, і слухавку бере дівчина.

Я питаю:

— Чи можу я розповісти вам про революцію в догляді за підлогою?

А дівчина відповідає:

— Аякже. Розповідай.

Привітання, Дозвіл, Подача.

Дівчина перебиває мене і каже:

— Я тобі заздрю. Я от застрягла в зачуханому містечку, що зветься Валла-Валла, і треба спалити цілий бак бензину, щоб доїхати звідси в якесь хороше місце. Я ходжу до школи, де всі учні наче клоновані — однакові зачіски, одяг, мрії, — ніби ми всі зійшли з конвеєра. І мені ніколи не вибратися звідси. Ніколи.

Я кажу, що «Диво-чепуруха» являє собою цілий комплекс для доглядання підлоги…

— У тебе є слон? — питає вона. — Тобто ти ж їздиш на роботу на справжньому живому слоні?

Черга клієнтів, середня тривалість розмови, інструкторка-наглядач. І я кажу:

— Так. — Усупереч розписаним сценаріям я відповідаю: — П’ятирічний індійський слон.