Розділ «Холодні дзвінки[105]»

Вона каже:

— Оце круто!

Я кажу:

— Його звуть Синдбад.

Дівчина каже:

— Так гарно! А в мене є кішка, хоч насправді вона оцелот. Тобто вона стане оцелотом, коли виросте, а звати її Паприкою.

Інструктор-наглядач дивиться в мій бік і підходить ближче, щоб мене чути.

— Батьки мене вдочерили, — каже дівчина, — коли я ще була немовлям у Заїрі, де тато служив у миротворцях. Вони добрі і все таке, але мені якось дико бути єдиною афро-американкою в будь-якому приміщенні. — Вона цікавиться: — А ти знаєш, які з себе оцелоти?

Записавши її телефон на аркушику, я питаю дівчину, чи можу я внести її номер у список, щоб зателефонувати їй знову якось на днях. Тоді ми зможемо більше поговорити про «Диво-чепуруху».

— Так, будь ласка, — каже вона. — Саманта. Мене звуть Самантою, але, коли народилася, мене нарекли Шаму-Рінді.

І я закінчую дзвінок.

Того тижня я підійшов у школі до чорної дівчини під час обіду й запитав:

— Ти родом із Заїру?

А вона тільки глянула на мене. Тоді штурхнула мене плечем, розвернулася й пішла геть.

Наступного дня я запитав у чорної дівчини, чи є в неї оцелот.

А вона сказала:

— Що?

— Це такий невеликий дикий кіт, — сказав я.

А вона закотила очі й сказала:

— Я знаю, що таке оцелот!