Розділ «Зимовий круїз[2]»

— Що я повинен робити, коли прийду туди?

— Робити? — гаркнув капітан. — Що робити? Діяти, певна річ. — Махнувши рукою, він відпустив радиста. Той цокнув каблуками, віддав честь і вийшов.

— А тепер вип'ємо ще по кухлю пива,— сказав капітан.

За вечерею міс Рейд була в ударі. Вона теревенила безупинно. Вона була пустотлива. Вона була витончена. Не було жодної банальної думки, якої б не висловила. Не було жодної заяложеної фрази, якої вона б не повторила, капітан насилу стримував гнів. Він відчував, що більше не зможе поводитися з нею чемно і якщо не допоможе засіб, рекомендований лікарем, то одного чудового дня він не витримає і скаже все, що думає про неї.

«Я утрачу роботу,— думав він,— але, здається, це варто зробити».

Наступного дня, коли міс Рейд прийшла обідати, чоловіки вже сиділи за столом.

— Завтра Сильвестр,— весело сказала вона.

Це було в її стилі — повідомляти загальновідомі істини. Потім запитала: — Ну, що ви збираєтесь сьогодні зранку робити?

Кожний день вони робили одне й теж, і вона чудово знала розпорядок денний. Тому її запитання викликало у всіх лють. Капітанові стало млосно. Він коротко сказав лікарю, що про нього думає.

— Ні-ні, жодного слова по-німецьки,— грайливо сказала міс Рейд. — Ви ж знаєте, я це забороняю. А чому, капітане, ви так сердито глянули на бідолашного доктора? Ви ж знаєте, зараз Різдво — між людьми має панувати мир і благовоління. Я так нетерпляче чекаю завтрашнього вечора. Цікаво, чи будуть на різдвяній ялинці свічки?

— Певна річ.

— Ах, яке хвилююче видовище! Я завжди вважала, що різдвяна ялинка без свічок — то не ялинка. Ах, мало не забула розповісти: учора увечері зі мною стався смішний випадок. Досі не можу зрозуміти.

Настала гнітюча тиша. Усі мовчки уп'ялися очима в міс Рейд. Уперше за весь час вони ладні були вислухати її дуже уважно.

— Так ось,— продовжувала вона як завжди монотонно і злегка кокетливо,— тільки-но я ввечері лягла у ліжко, як раптом почувся стукіт у двері: «Хто там?» — спитала я. «Це я — радист»,— була відповідь. «У чім справа?» — «Я хотів би поговорити з вами»,— сказав він.

Вони слухали, затамувавши подих.

«Добре, я тільки напну халат,— сказала я,— і відчиню двері». Отже я напнула халат і відчинила двері. Радист каже: «Пробачте, міс, чи не бажаєте відправити радіограму?» Ну, розумієте, мені здалося дивним, що він прийшов у такий пізній час, щоб спитати, чи не хочу я надіслати радіограму. Я засміялася йому в обличчя. Мені справді було смішно, і ви розумієте, що я маю на увазі. Та я не хотіла його образити, тому я сказала: «Вельми вам удячна, але надсилати радіограму я не збираюся». Він стояв, дивлячись на мене якось дивно, наче дуже зніяковілий. Тоді я сказала: «І все ж, дякую вам за те, що спитали,— і додала: — На добраніч і приємного сну»,— і зачинила двері.

— Заплішений дурень! — вигукнув капітан.

— Він ще молодий, міс Рейд,— утрутився лікар.— Виявив надмірну старанність. Він, мабуть, думав, що ви схочете надіслати телеграму з поздоровленням з нагоди Нового року своїм друзям і хотів, щоб ви скористалися зниженими вночі розцінками.

— О, у мене нема ніяких претензій. Мені подобаються дивні маленькі пригоди, які трапляються під час подорожі. Маю нагоду посміятися.

Як тільки закінчився обід і міс Рейд пішла з салона, капітан наказав покликати радиста.