Розділ «Зимовий круїз[2]»

— Не треба нічого робити. Скоро пройде саме собою.

Вона постояла хвилину і пішла. Незабаром повернулася.

— Вам, мабуть, незручно лежати без подушки. Я принесу свою, яку я завжди беру з собою у дорогу... Дозвольте мені покласти її вам під голову.

Він саме почувався зовсім погано і не міг запротестувати. Міс Рейд обережно підняла його голову і підклала під неї м'якеньку подушку. Він справді відчував себе краще. Вона доторкнулася рукою до його лоба. Її долоня була прохолодна і м'яка.

— Бідолашний,— сказала вона. — Я знаю вдачу лікарів. Про себе вони не можуть подбати.

Вона пішла, але незабаром повернулася із стільцем і сумкою у руках. Побачивши її, лікар знервовано здригнувся.

— Заспокойтесь, я не збираюся силувати вас до розмови. Я просто сидітиму поруч з вами і плестиму. Я вважаю, що легше терпіти біль, коли є хто-небудь поруч з тобою.

Міс Рейд сіла на стілець, вийняла з торбинки недоплетений шарф і почала діловито орудувати дротиками. Вона не промовила жодного слова. Хоч як це дивно, але її присутність цілюще вплинула на лікаря. Ні одна людина на судні не помітила, що він був хворий. На нього, самотнього, співчутливе ставлення цієї набридливої жінки справило благотворний вплив. Він заспокоївся, дивлячись, як вона мовчки працює, і незабаром заснув. Коли він прокинувся, міс Рейд ще плела свій шарф. Вона злегка усміхнулася йому, але нічого не сказала. Біль ущух, і він почувався трохи краще.

Він з'явився у салоні тільки надвечір. Там він застав капітана і Ганса Краузе, помічника. Вони пили пиво.

— Сідайте, докторе,— сказав капітан. — Ми проводимо військову нараду. Ви знаєте, що післязавтра день святого Сильвестра.

— Звичайно, знаю.

День святого Сильвестра, переддень Нового року; це свято, яке має велике значення для кожного німця, і весь екіпаж чекав його з нетерпінням. Тож, вирушаючи в рейс, він захопив з собою новорічну ялинку.

— Сьогодні за обідом міс Рейд була надзвичайно балакуча. Ми з Гансом вирішили, що треба щось робити.

— Сьогодні вранці вона цілі дві години тихо сиділа поруч зі мною. Мені здається, вона надолужувала прогаяний час.

— І все ж таки дуже погано бути віддалік від рідної хати і родини. Нам залишається тільки залагодити цю нашу біду. Ми хочемо весело провести Різдво, але не зможемо цього зробити, якщо не вживемо заходів щодо міс Рейд.

— Ми не зможемо гарно погуляти, якщо вона буде з нами. Вона неодмінно зіпсує нам усе свято,— сказав помічник.

— Як ви збираєтесь позбутися її — просто викинути її за борт? — посміхнувся лікар. — Сама по собі вона людина не така вже й погана. Їй просто потрібен коханець.

— В її літах? — скрикнув Ганс Краузе.

— Саме в її літах. Ця незвичайна балакучість, надзвичайна допитливість, її безкінечні запитання, докучливість, її незвичайна наполегливість — все це наслідок того, що вона й досі незаймана. Тільки коханець міг би заспокоїти її, підвищена нервовість ослабне, десь через годину вона б ожила. Глибоке задоволення, яке їй потрібно, благотворно вплинуло б на збуджені центри мовної діяльності і нам було б спокійніше.

Важко було зрозуміти, чи серйозно говорив лікар, чи жартував. У блакитних очах капітана блиснув насмішкуватий вогник.