Розділ «Зимовий круїз[2]»

І до самого кінця круїзу ці троє чоловіків догоджали міс Рейд, як тільки могли. Вони піклувалися нею, як піклуються людиною, що одужує після тяжкої тривалої хвороби. Хоч апетит у неї був чудовий, вони намагалися спокусити її новими і новими стравами. Лікар замовляв вино і настоював, щоб вона розпивала з ним пляшку. Вони грали з нею у доміно. Грали з нею у шахи. Грали з нею у бридж. Силкувалися залучити її до розмов. Проте хоч вона сприймала їхні ініціативи ввічливо, було ясно: вона замкнулася в собі. Здавалося, вона дивиться на них з якимось презирством, можна було навіть подумати, що вона дивиться на цих людей і їхні зусилля бути люб'язними з нею з подякою, але і з зневагою. Говорила вона, власне, тільки тоді, коли до неї зверталися. Вона читала детективи, а ночами сиділа на палубі, дивлячись на зірки. Вона жила своїм відокремленим життям.

Зрештою, мандрівка підійшла до кінця. Вони пройшли протоку Ла-Манш і одного тихого, похмурого дня побачили англійський берег. Міс Рейд склала свою валізу. О другій годині дня вони причалили у Плімуті. Капітан, помічник і лікар прийшли попрощатися з нею.

— Ну, от, міс Рейд,— сказав капітан бадьорим, як завжди, тоном,— нам дуже жаль розлучатися з вами, але я гадаю, ви раді, що вертаєтеся додому.

— Ви були такі ласкаві до мене, всі ви були дуже ласкаві до мене. Я не знаю, чим я це заслужила. Мені було дуже приємно з вами. Я ніколи вас не забуду.

Голос її тремтів, вона силкувалась усміхнутися, але губи її дрижали, а по щоках текли сльози. Капітан густо почервонів і ніяково усміхнувся.

— Дозвольте поцілувати вас, міс Рейд?

Вона була на півголови вища за нього. Вона нахилила голову, і він міцно поцілував її в одну мокру щоку, а потім у другу. Вона повернулася до помічника і до лікаря. Вони обидва її поцілували.

— Яка ж я дурепа,— сказала вона. — Всі ви такі хороші.

Вона втерла очі і неквапно, якось кумедно і водночас зграбно зійшла трапом на причал.

Очі капітана були мокрі від сліз. Коли вона вийшла на пристань, то глянула і махнула комусь рукою на шлюпковій палубі.

— Кому вона махнула? — спитав капітан.

— Радистові.

Міс Прайс чекала її на пристані. Коли вони пройшли митницю і здали великі речі у камеру схову, то зразу ж рушили до дому міс Прайс і сіли за стіл пополуднувати. Поїзд міс Рейд вирушав о п'ятій годині вечора. Міс Прайс мала багато чого розповісти міс Рейд.

— Пробач, що я так багато балакаю про свої справи. Розкажи детально, як тобі мандрувалося.

— На жаль, розповідати мені майже нічого.

— Важко в це повірити. Твоя мандрівка пройшла успішно, правда ж?

— Надзвичайно успішно. Просто прегарно.

— А тобі не набридли ці німці?

— Певна річ, вони не схожі на англійців, до них треба звикнути. Іноді вони чинять так — ну, як англійці нездатні чинити. Але я вважаю, що треба сприймати речі такими, які вони є.

— Які речі ти маєш на увазі?