Розділ «Зимовий круїз[2]»

— Певна річ.

— Я теж. Коли я побачила вас, зразу подумала, що ви розумна людина.

Він позирнув на неї, стулив губи і продовжував читати. Це аж ніяк не збентежило міс Рейд.

— Ну, певна річ, читати можна завжди. Я сама віддаю перевагу приємній розмові перед приємною книжкою. А ви?

— Я ні.

— О, це дуже цікаво. А чи не скажете, чому саме?

— Я не можу вам цього пояснити.

— Дивно, правда ж? А втім, я вважаю, що людина — дивне створіння. Розумієте, мене дуже цікавлять люди. Мені подобаються лікарі, вони дуже добре знають людську вдачу, і все ж таки я могла б розказати вам дещо таке, що здивувало б навіть вас. Добре пізнаєш людей, якщо як я, наприклад, володієш кафе-кондитерською. Інакше кажучи, якщо стежиш за тим, що відбувається навколо.

Лікар підвівся.

— Прошу пробачити мене, міс Рейд, мені треба йти оглянути хворого.

«Хоч як там є, а лід зламано,— подумала вона, дивлячись йому вслід. — Мабуть, він усього лише сором'язлива людина».

Та через два дні лікар почув себе зовсім погано. У нього була внутрішня хвороба, яка давалася взнаки час від часу. Він звик до неї і волів її не згадувати. Коли у нього бували приступи, він лише хотів, щоб його залишили у спокої. Каюта у нього була мала, задушлива, тому він сідав на шезлонг на палубі і лежав, заплющивши очі. Міс Рейд ходила палубою туди-сюди протягом півгодини вранці і ввечері.

Він гадав, що вона не турбуватиме його, коли він прикинеться, що спить. Але вона пройшла повз нього кілька разів, зупинилася проти нього і завмерла. Хоч він лежав, заплющивши очі, але знав, що вона дивиться на нього.

— Я можу вам чим-небудь допомогти, докторе? — спитала міс Рейд.

Він здригнувся.

— А чим саме?

Він глянув на неї і побачив: вона дивиться на нього стурбовано.

— Вигляд у вас дуже хворої людини,— сказала вона.

— Мені дуже болить.

— Я знаю. Я це бачу. Як вам допомогти?