Розділ «Зимовий круїз[2]»

— Що ж, докторе, я цілком довіряю вашій здібності ставити діагноз. Мабуть, варто спробувати засіб, який ви пропонуєте. Беручи до уваги, що ви — холостяк, вам і карти в руки.

— Прошу пробачення, капітане, мій професійний обов'язок — прописувати ліки хворим, за яких я несу відповідальність на цьому кораблі, але я не зобов'язаний давати їм ліки особисто. І крім цього, мені шістдесят років.

— Я — одружена людина, в мене дорослі діти,— сказав капітан.— Я — старий, огрядний і страждаю від астми. Зрозуміло, що я не можу взяти на себе таке завдання. Сама природа призначила мені роль чоловіка і батька, а не коханця.

— Молодість і врода — вельми важливі у таких справах,— поважно сказав лікар. Капітан торохнув кулаком по столу.

— Ви маєте на увазі Ганса. Маєте рацію. Це повинен зробити Ганс.

Помічник скочив на ноги.

— Я? Нізащо.

— Гансе, ти високий на зріст, вродливий, сильний, як лев, сміливий і молодий. До прибуття у Гамбург у нас залишається двадцять три дні. Невже ти здатний зрадити вірного тобі старого капітана у такій критичній ситуації і підвести свого доброго друга-лікаря?

— Ні, капітане, це вже занадто: не минуло й року, як я одружився, я люблю свою дружину і з нетерпінням чекаю повернення у Гамбург. Вона скучає за мною, а я за нею. Я не хочу зраджувати її, а тим більше з міс Рейд.

— Міс Рейд не така вже й погана з лиця,— сказав лікар.

— А декому вона може здатися навіть гарненькою,— сказав капітан.

І справді, якби хтось пильно придивився до міс Рейд, то виявив би, що вона по суті була приваблива жінка. Так, у неї було довгасте, дурнувате лице, але очі в неї були великі, карі, а вії дуже густі, каштанове волосся було коротко підстрижене і гарно кучерявилося на шиї, шкіра була ніжна, а сама вона була не дуже товста, але і не худа. Та вона була ще не така й стара, як вважають у наш час, і якби вона сказала вам, що їй сорок, ви цілком би могли повірити цьому. Закинути їй можна було лиш те, що вона навіювала на всіх сум.

— Невже мені доведеться цілих двадцять три дні терпіти балаканину цієї докучливої жінки? Невже цілих двадцять три дні я змушений буду відповідати на її дурні запитання і вислуховувати її безглузді зауваження? Невже я, літня вже людина, мушу провести своє найулюбленіше свято у товаристві цієї нестерпної старої діви? І все тільки тому, що не можна знайти людину, яка виявила би принаймні мінімальну люб'язність, хоч трохи звичайної людської доброти і співчуття до самотньої жінки. Я потоплю корабель.

— На судні завжди чергує радист,— сказав Ганс.

Капітан гучно скрикнув:

— Хай воскреснуть усі десять тисяч кельнських незайманих дів-мучениць і віддадуть тобі хвалу. Стюарде! — гукнув він. — Покличте сюди радиста.

Радист зайшов у салон і хвацько цокнув каблуками. Трійко чоловіків мовчки розглядали його. А він тим часом перелякано згадував, чи не проштрафився чимось, за що його можуть висварити. Він був вище середнього зросту, плечистий, з вузькими стегнами, стрункий, статурний, до його гладенького засмаглого обличчя, мабуть, ще не торкалося лезо бритви. У нього були дивовижно блакитні, великі очі і копиця золотавого кучерявого волосся. Це був чудовий зразок молодого тевтонця — такий енергійний, повний сил і здоров'я, що аж пашів життєвою силою.

— Справжній арієць,— сказав капітан. — У цьому немає ніякого сумніву. Скільки тобі років, парубче?

— Двадцять один, сер.

— Одружений?