Розділ «Зимовий круїз[2]»

— Сьогодні ви дуже мовчазні, міс Рейд.

— Я думаю,— відповіла вона.

— Чи не будете ви так ласкаві розповісти нам про свої думки, міс Рейд? — жартівливо спитав лікар.

Вона зміряла його холодним і, можна навіть сказати, презирливим поглядом.

— Я визнаю за краще не говорити про них, докторе. Я хотіла би покуштувати ще рагу. В мене чудовий апетит.

Вони скінчили обідати в блаженній тиші. Капітан полегшено зітхнув. За обідом слід їсти, а не балакати. Після обіду він підійшов до лікаря і міцно потиснув йому руку.

— Щось-таки сталося, докторе.

— Авжеж. Її наче підмінили.

— Але скільки це протягнеться?

— Будемо сподіватися на краще.

На святковий вечір міс Рейд з'явилася у вечірній сукні строгого покрою, чорного кольору, груди прикрашали штучні троянди, а навколо шиї висіла довга нитка намиста з несправжніх нефритів.

У салоні панувала півтемрява, на різдвяній ялинці засвітили свічки. Було таке відчуття, ніби ти у церкві. Молодші офіцери у цей святковий вечір вечеряли в салоні, пили і мали дуже чепурний вигляд у білих мундирах. За рахунок компанії подали шампанського, а після вечері бахкали ляпавки-конфеті, співали пісні під музику патефона — «Deutchland, Deutchland liber alles»[4] «Alt Heidelberg»[5], «Auld Lang Syne»[6] виспівували слова пісень. Серед них вирізнявся голос капітана. Міс Рейд теж приєдналася до них, наспівуючи приємним контральто. Лікар помітив, що погляд міс Рейд раз у раз зупинявся на радисті і в її очах світилося збентеження.

— Він симпатичний хлопець, чи не так? — сказав лікар.

Міс Рейд обернулася і холодно глянула на лікаря.

— Хто?

— Радист. Мені здалося, ви дивилися на нього.

— А де він?

«Жіноче лукавство»,— пробурмотів до себе лікар і, посміхнувшись, відповів:

— Він сидить поруч з головним механіком.

— О, певна річ, тепер я його пізнала. Бачте, я вважаю, не так важливо, як виглядає чоловік. У ньому мене більше приваблює його розум, а не зовнішні риси.