Розділ «Божий молот»

— Я — священик, а священик не може пролити кров. Я маю на увазі, що священик не може довести чоловіка до шибениці. І я, дякуючи Богу, можу тепер зрозуміти, хто це зробив: це зробив той злочинець, якого, за законом, не можна притягнути до кримінальної відповідальності.

— То ви його так і не назвете? — поцікавився лікар.

— Його не повісять, навіть якщо я оголошу, хто він, — відповів Вілфред Богун, розпачливо, але, водночас, вдоволено посміхаючись. — Коли я вранці зайшов до церкви, то застав там божевільного, який, вочевидь, молився, — це той бідолашний Джо, що юродивий від народження. Бог його знає, про що він там молився, але він такий дивний, що, мабуть, усі його молитви просто химерні… Цілком ймовірно, що той лунатик молився перед тим, як убити людину. Востаннє я бачив його біля мого брата, який, здається, якось кепкував з нього.

— Присягаюсь Юпітером, — вигукнув лікар, — нарешті щось прояснюється. Але як ви можете пояснити…

Вельмишановний Вілфред Богун аж тремтів, так йому кортіло знайти ключ до правди.

— Хіба ж не бачите, не бачите, — з гарячковістю вигукував він, — що це єдина гіпотеза, яка пояснює всі дивні речі й дає відповідь на всі загадкові запитання. Зокрема, на ті дві загадки, що стосуються малого молота і сильного удару. Коваль міг би завдати такого удару, але навряд чи він обрав би для цього малий молот. Його жінка взяла б саме малого молота, але вона не могла завдати такого приголомшливого удару. Відтак той дурний ідіот міг зробити і те, й інше. Адже божевільному все одно, що вхопити… А такий удар, — ну, лікарю, невже ви не чули, що маніяк у пароксизмі може виявити силу, удесятеро більшу, аніж властиво нормальній людині?

Лікар глибоко вдихнув повітря і промовив:

— Присягаю всіма святими, ви вийшли на правильну розгадку цієї справи.

Отець Браун слухав промовця і не відводив від нього погляду, його великі сірі волячі очі затьмарювали решту обличчя. Коли лікар замовк, отець Браун розважливо промовив:

— Пане Богун, ваша версія — єдина з досі запропонованих, що є дуже вірогідною і, мушу визнати, абсолютно незаперечною. Тому я вважаю, що вам краще відмовитися від неї і визнати, що це лише припущення.

І скромний священик знову відійшов від гурту і продовжив огляд речового доказу — малого молота.

— Той чоловік, здається, знає більше, ніж треба, — роздратовано прошепотів лікар отцю Вілфреду. — Усі ці папські священики — до дідька скрупульозні.

— Ні, ні, він помиляється, — втомлено мовив Вілфред Богун. — Це зробив той лунатик, той маніяк-лунатик.

Гурт, де був лікар і два священики, відійшов на задній план, натомість головні події відбувалися у більшому гурті, очолюваному інспектором і підозрюваним, якого він збирався арештувати. Почувши їхню розмову, отець Браун спокійно підвів голову і знову задумливо опустив погляд. Коваль, тим часом, громовим голосом мовив:

— Сподіваюся, що переконав вас, пане інспекторе. Я чоловік сильний, це правда, але навіть я не міг би докинути свого молота сюди з Гринфорда. Мій молот не має крил, аби долетіти за півмилі понад хащами й полями.

Інспектор по-дружньому засміявся і відказав:

— Ні, звичайно, і я маю підстави вважати, що ви вибуваєте з кола підозрюваних, хоча, правду кажучи, це один з найдивовижніших випадків у моїй практиці. Єдине, про що я вас проситиму, це допомогти нам знайти іншого такого велетня і силача, як ви. Присягаюсь святим Георгієм, тоді б ви стали нам у великій пригоді, бо, окрім вас, хто б його зміг утримати, якби ми його упіймали. Чи нема у вас на прикметі такої особи?

— Як на мене, це справа не чоловічих рук, — сказав зблідлий коваль. Помітивши, що інспектор перевів перелякані очі на ковалиху, яка сумно сиділа на лаві, коваль поклав своє ручисько на її плече і докінчив:

— Ні, і жінка тут ні при чому.

— Ви про що, — напівжартома поцікавився інспектор. — Адже корови не здатні тримати молота, чи не так?