— Я вже прагну відпочинку, що буде першої ночі тут, мій сину, таким лагідним, як провіщав спів дівчат.
— Люба мамо, — відповів Вітіко, — нехай покрівля нашого дому вперше дасть милий затишок твоїй голові.
Потім син і мати сказали одне одному на добраніч, і Маргільда та дві інші жінки провели Вентілу в її кімнату. А тітонька сказала:
— Вітіко, який ти, певне, добрий, якщо люди так люблять тебе, і як, мабуть, глибоко входили в твоє серце страхітливі звуки цих диких ріжків, які звучали сьогодні тут, коли вони лунали там, де люди вбивали одні одних.
— Там було по-іншому, ніж тут, — мовив Вітіко. — Нехай тобі буде добре тут цієї першої ночі, і нехай тобі буде добре тут дуже довго, а якщо захочеш, то й довіку.
— Майже так само добре, як у малому дому в Ландсгуті, бо ми всі знову разом, — мовила тітонька, і одразу по цьому її повели в її кімнату.
— Вітіко, дитино, — мовив Бенно, — це був важливий день, тепер починається нова реальність. Ти хотів, щоб цей день відбувся без пишноти, а люди принесли тобі пишноту своїх серць. Це добре. Настане ще й другий гарний день радості для твоєї душі. Закінчи цей день молитвою і засинай із надією на другий такий день.
— Бог дав мені так багато добра для моєї матері й друзів, — мовив Вітіко, — що я можу закінчити цей день тільки подякою Господу.
— Безперечно, — схвалив Бенно. — На добраніч!
— На добраніч! — відповів Вітіко.
Чоловіки подали один одному руки, і Вітіко з Якобом, що тримав ліхтар, пішов у свою кімнату. Потім Вітіко наказав слугам погасити вогні в замку. Коли вони погасили й доповіли, Вітіко сказав:
— Слуги, Куто та Бедо, оскільки так велить звичай, проведіть мене до моєї спальні. Тільки сьогодні, більше я такого не вимагатиму.
— Ми виконуємо свою службу щоразу, — проказав Беда.
— Як вимагають звичаї, — додав Куто.
Обидва провели Вітіко до його кімнати. Раймунд ніс срібну лампу. Позаду йшло четверо чоловік почту.
У кімнаті проказали побажання на добраніч. Люди пішли, Вітіко і Раймунд лишилися на самоті. Вітіко дозволив Раймундові почасти роздягнути себе, потім послав слугу в його комірчину, що була поряд зі спальнею.
Лишившись сам у кімнаті, Вітіко став навколішки перед образом Спасителя й проказав молитву. Потім роздягнувся остаточно і вперше ліг на ліжко у своєму замку.
Уранці наступного дня Вітіко побачив, що на луці перед замком ночували люди. Дехто розпалив багаття, щоб зігрітися, а дехто, закутавшись в одяг, скористався як постіллю весняним лугом. У багатьох місцях близьких і далеких лісів Вітіко бачив, як здіймається вгору дим багать, розпалених серед ночі. Вітіко наказав Раймундові розбудити Гульдрика, якщо той ще спить, і сказати йому, щоб він подбав і виніс людям перед замком щось їсти та пити.
Раймунд пішов і невдовзі повернувся, сказавши, що Гульдрик уже серед людей і дбає про них.
Коли сонце вже піднялося над лісом, Вітіко пішов у замкову каплицю, туди ж подались і його слуги та люди з почту. Там усі, хто ночував у замку, були присутні на утрені, яку вперше правив Бенно.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вітіко» автора Адальберт Штіфтер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Адальберт Штіфтер Вітіко“ на сторінці 305. Приємного читання.