Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

Берта разом із жінками та дівчатами підійшла до батька і стала по ліву руку від нього.

— Берто фон Шауенберґ, — заговорив Генріх фон Шауенберґ, — донько Генріха та Вюльфгільти, ось стоїть Вітіко з дому Вітіко, пан у південній Богемії під владою великого князя Владислава, і в добрі та вірності сватає тебе, щоб ти з власної волі йшла за ним як дружина і шанувала його, кохала його і була йому вірна, поки житимеш, і він теж шануватиме тебе, кохатиме тебе і буде вірний тобі, поки житиме. Дай йому відповідь.

— Я, Берта фон Шауенберґ, — озвалася дівчина, — донька Генріха і Вюльфгільти, піду з власної волі за Вітіко з дому Вітіко, пана в південній Богемії під владою великого князя Владислава, як дружина і шануватиму його, кохатиму його і буду вірна йому, поки житиму.

— Отже, сватання відбулося, — підсумував Генріх фон Шауенберґ. — Ми спершу подамо одні одним руку, скріпивши цей акт, а потім підготуємо пергамент і поставимо на ньому нашу печать, а потім проситимемо панів наших друзів і сватів, щоб і вони поставили свою печать поряд із нашою.

Генріх і Вітіко пішли назустріч один одному й подали один одному руки.

Після чоловіка до Вітіко підступила Вюльфгільта, і вони подали одне одному руки.

Потім потисли одне одному руки Верінгарт і Вітіко, Бенедикта і Вітіко, Ґебгарт і Вітіко.

Насамкінець подали одне одному руки Вітіко і Берта.

Після цього всі пішли на свої місця і сіли. Берта зі своїми дівчатами сіла по ліву руку від матері.

Як скінчився обряд, усі люди Вітіко і всі люди Генріха пішли назустріч одні одним, зійшлися серед зали й тиснули всім руки. Потім розійшлися й відступили до стін.

— А тепер, — заговорив Генріх фон Шауенберґ, — я запрошую тебе, Вітіко з дому Вітіко, в цей замок як гостя і запрошую всіх твоїх людей скористатися гостинністю замку.

— Я приймаю гостинність на чотири дні, а потім поїду зі своїми людьми додому, щоб підготувати все, що годиться, — відповів Вітіко.

— Тож ідіть зі мною й покріпіться, — запросив Генріх фон Шауенберґ.

Утворилась процесія, на чолі якої йшли Генріх та Вітіко. За ними йшли Верінгарт і Бенедикта, потім Вюльфгільта і Ґебгарт, Берта і жінки, священики, а потім решта. Всі зайшли до зали, де їх чекали наїдки та напої, поставлені, щоб покріпитися.

Згодом Вітіко провели в його покої, розмістили і його людей.

На третій день після цього дня до замку приїхали пани зі своїми почтами. Приїхали Ерхамберт фон Марбах, Одескальк фон Мейзага, брати Оттон і Вальхун фон Махланд, Еппо фон Віндберґ, Гартвік фон Гаґенау, Утальрик фон Віллерінґе, Оттон фон Pope, Маркард фон Везен, Хунрат фон Гайхенбах, Генріх фон Танненбах і Кальгохус фон Вальхенштайн. Прийшли ще й васали: Гервіґ фон Убераха, Адельгарт фон Гутте і Дітмар фон Рандсгофе. Всім цим людям, а також їхнім васалам і васалам Генріха, Верінгарта і Ґебгарта подали пергамент, і вони повісили свої печаті поряд із печатями Генріха, Верінгарта і Ґебгарта.

Згодом того самого дня обмінювались подарунками. Вітіко подарував Берті вінок із золота й шляхетних самоцвітів із темно-червоними дикими трояндами. Берта подарувала Вітіко п’ять темно-червоних диких троянд із самоцвітів, складених так, що їх можна було застебнути як пояс. Генріх подарував Вітіко бойовий обладунок із вишуканих кілець із самоцвітами, а Вітіко дав йому добірного меча з самоцвітами. Від Вюльфгільти Вітіко отримав золотий пояс із самоцвітами, а він подарував їй гаптовану золотом оксамитову сукню. Родичам Генріха і їхнім людям Вітіко подарував білу тканину з дуже тонкої овечої вовни, виготовлену в Празі, крім того, найгарніші хутряні вироби, які можна знайти в Лісовому краї, а також зброю, мисливське знаряддя і вишукану кінську збрую. А від них отримав також тканини, зброю, самоцвіти, одяг і знаряддя. Почти Генріха і Вітіко теж обмінювались подарунками, та й чужоземні гості отримували й роздавали подарунки.

Потім у залі відбулася пишна святкова учта, а після учти влаштували ігри та лицарські забави. Увечері на схилі гори поставили строкаті намети, де мали ночувати люди з почтів шляхетних гостей.

Наступного дня вирішили, що весілля справлять через тридцять днів, і гості почали розходитись.

Вітіко в дорожньому вбранні впорядкував свою процесію. Генріх, Верінгарт і Ґебгарт супроводили його з почтом аж до Дунаю, а добірний гурт людей Генріха, Верінгарта і Ґербарта провів його аж до дому Вітіко.