Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

Чимало робітників збивали з неструганих дощок столи та лави. З лісового затінку викотили бочки з напоями, розпалили численні багаття й готували на них страви.

Коли настав час обіду, Вітіко поїв з усіма, хто сидів на лавах за столами, на камінні або в траві, або стояв, і все, що було, поділили геть на всіх.

Коли обід скінчився і люди порозходились, Гульдрик, що був між ними, говорив:

— Пророцтва справджуються, нині Вітіко зробив початок, а потім збудує золотий замок, що постане колись на землі, бо поки що його ніде немає на землі, і мої нащадки побачать його.

— Та ти й дружини ще не маєш! — викрикнув скрипаль Том Йоганнес.

— Якщо дослухатись до пророцтв, навіть я ще матиму дружину і нащадків, — мовив Гульдрик.

— Якщо дослухатись до пророцтв, то і я оцим гаком замість руки ще гратиму на князевій скрипці найгарніші мелодії!

— Якщо так кажуть пророцтва, то гратимеш, — запевнив його Гульдрик.

— Це Вітіко пророчив, — пояснив Том Йоганнес.

— Якщо Вітіко вміє порочити, ти гратимеш, — знову запевнив Гульдрик.

— Ще побачимо, як воно буде, — кинув Том Йоганнес.

— Авжеж, — погодився Гульдрик.

До Вітіко, коли він ще сидів за столом, підійшло багато дівчат. Подали йому вінок із лісових квітів та листя, а ще й букет. Одна дівчина дала йому п’ятипелюсткову темно-червону дику троянду.

— Троянди ще не цвітуть, — здивувався Вітіко.

— Ще не цвітуть, — кивнула дівчина, — але ми зробили її з оксамиту та шовку.

— Яка гарна! — похвалив Вітіко.

— Якби входини відбувалися тоді, коли цвітуть троянди, ми б тобі дали як твій знак справжню троянду, — сказала одна дівчина, — а тим часом зробили цю, бо троянди довго цвітуть і повинні давати щастя.

— Ця троянда цвістиме довго, — проказав Вітіко, — навіть якщо її барви вицвітуть. Я берегтиму її і згадаю тебе, Марґарито, коли й ти справлятимеш якесь свято.

Дівчина нічого не відказала.

Вітіко милувався дикою трояндою і дививсь на квіти вінка і букета. Потім дав усе матері, щоб милувалась вона. Мати подивилась на вінок, букет, дику троянду, похвалила тонку роботу і чудовий добір та впорядкованість лісових квітів у букеті. Потім віддала подарунки Вітіко. Він подякував дівчатам і дав подарунки Якобу, щоб той заніс їх у замок. Дівчата попрощалися й відійшли від столу Вітіко.