Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

Коли свята на честь церкви Святого Віта скінчилися, Конрад, Вратислав і Оттон попрощалися на одних зборах у князя і пішли зі своїми почтами в свої маєтки в Моравії. Їх супроводили чимало панів Богемії і Моравії. Леопольд, Спітигнев і Владислав лишилися в Празі.

Через п’ять днів у Моравію вирушили Ґвідо і Здик у супроводі численного тлуму священиків і панів. Вітіко лишився в Празі.

У князя й далі відбувалися збори, і Вітіко ходив на ті збори. Він відвідував Болеміла, Любомира, Дівіша, Преду, Хотимира, Вшебора і провідував своїх молодих друзів, а молоді друзі навідувались до нього.

Тієї пори Вітіко намагався познайомитися з людьми, які бажали лісових товарів, бо хотів мати прибуток від лісу. Він розповідав їм про деревину для художніх виробів та інструментів, для будівництва і опалення, розповідав про деревне вугілля, розповідав, що постачають садиби, де тварини харчуються лісовими травами, розповідав про хутра диких тварин, про можливості полювання, про лісові плоди та рослини, які можна посилати в далекі краї, про мед лісових бджіл, про живицю, дьоготь, корів, самоцвіти та інше, розповідав, що виготовляють люди з лісової сировини, і домовлявся про різне.

Вітіко, крім того, подбав про багато речей, потрібних для його нового дому. А коли вже наближалася зима, попрощався з великим князем і поїхав зі своїми людьми назад у Фримбурк.

Невдовзі будівничий Еппо повідомив Вітіко, що його дім уже готовий. Риштовання прибрали, і замок тепер поставав на тлі зеленого лісу. На верхівці найвищої покрівлі був прибитий вершечок ялиці зі стрічками. Вітіко ступив на подвір’я. Криниця була обличкована гарним камінням, мала чепурний дашок, а на гладенькій корбі виднів накручений ланцюг, на якому звисало відро. Вітіко зайшов усередину замку. Всі приміщення були вже готові, щоб розставляти в них меблі та устаткування.

Тепер уже працювали запряги з возами та в’ючні тварини, доставляючи до замку все потрібне, а Еппо зі своїми людьми та робітниками ревно намагався надати замку затишного вигляду.

Вітіко відвідав узимку різні закутки Лісового краю. Він часто бував у Горній Плані, провідував Митину, заходив до вугляра, у село Двори та в інші місця. Якось він поїхав до Пржица, а звідти до Сильвестра, від Сильвестра знову до Фримбурка.

Коли в країну прийшла весна і ліс зазеленів, як казав Вітіко Любомиру, Вітіко вже готувався перебратись до своєї фортеці.

Він зібрав почет і поїхав із ним до Пржица. Звідти з тим почтом, кількома новими людьми, матір’ю, старенькою тітонькою і Бенно він повернувся до Фримбурка. У Фримбурку підготував себе і своїх людей для переїзду в новий замок.

Коли настав день переїзду, Вітіко вдягнув обладунок, який мав на собі в битві на горі Високій, і взяв білий щит із дикою червоною трояндою. Потім скликав своїх васалів із Плани, Фримбурка, Пржица і всіх своїх інших людей. Мати, тітонька та їхні жінки сиділи в паланкінах. Бенно сів верхи. Вітіко сів на свого сірого, мов залізо, коня, на якому він приїхав із Пассау до Богемії, і отак почав похід зі своїми людьми. Прибуло так багато людей, що у Фримбурку через тисняву годі було пройти куди-небудь, тож процесія тільки на превелику силу повільно ступила на шлях до Влтави. Люди купчились і за межами села. За півтори години, широко розійшовшись у лісі, процесія добулася до замку. На зеленій луці перед ним стояв вівтар, а коло вівтаря стояли сивий священик із Плани і священик із Фримбурка, поряд із ними — Гульдрик у святковому вбранні, немов замковий слуга, а також усі чоловіки з Плани, які були з Вітіко на війні, а також решта чоловіків із Плани, які стояли окремо, крім того, були люди з усіх закутків Лісового краю, які були на війні, та й інші люди; стояли в гарних уборах дівчата з Плани, Фримбурка і Митини, а також із Дольні Вітавіце, Чорного струмка та інших місць, тримали в руках святкові вінки, а далі за ними громадились чоловіки, жінки та діти з Лісового краю, з територій, які межували з ним, із ручаю Міхель, що вже в Баварії, і з далеких сіл у Баварії.

Люди прикипіли очима до Вітіко, коли він під'їжджав до замку.

Вітіко зі своїми людьми під'їхав до вівтаря. Священик із Плани поблагословив їх. Потім Вітіко і його люди спішилися, жінки зійшли на землю з паланкінів. Усі стали навколішки перед вівтарем і увесь народ уклякнув на зеленій траві. Потім Вітіко знову сів на коня, жінок посадили в паланкіни, люди Вітіко теж сіли верхи. Священик із Плани пішов від вівтаря до замку. За ним ішов Вітіко, ззаду несли паланкіни, а наприкінці їхали люди Вітіко. Дівчата з вінками стояли тепер обабіч дороги.

Перед брамою замку священик зупинився, зупинилась і процесія. Священик махнув кропилом зі святою водою в бік високої покрівлі, покропив мури і браму. Потім відступив убік. Браму відчинили. Вітіко якусь мить ще не рухався. Потім правою рукою перехрестився, торкнувшись лоба, вуст і грудей. Повільно заїхав у браму, і тієї миті до нього підступив Гульдрик і притримав йому попругу сідла. Коли Вітіко був у брамі, народ видав радісний крик, що полинув до неба, наче гул.

З-під арки брами Вітіко виїхав на подвір’я. Мати, тітонька і всі жінки йшли за ним, крім того, Бенно і священики з Плани і Фримбурка, далі йшли люди Вітіко, жінки та воїни, а потім ще так багато людей, скільки могло вміститись на подвір’ї. Там жінки зійшли з паланкінів, а чоловіки спішилися. Вітіко повів матір сходами вгору до замкової каплиці. Решта людей пішла за ними. В каплиці Бенно одягнув сутану й став благословляти. Потім усі тихо проказали молитву. Після цього Вітіко з матір’ю і своїм почтом пішов у залу. Там він зупинився, нахилився до материної руки й поцілував її, натомість мати обома руками обняла його за шию й поцілувала в чоло. Вітіко повів її до пишно прикрашеного крісла. Мати сіла, Вітіко сів поряд із нею, посідали й священики, Бенно та інші люди. Тепер Гульдрик приніс хліб та сіль і подав кожному, хто був у залі, і кожен куштував їх.

Після цього частування Вітіко підвівся й заговорив:

— Люди, що належите мені, і друзі, які прийшли, я дякую вам. Еппо, Матіас, Урбан та люди, які служать їм, покажуть вам, як усе опоряджене.

Потім Вітіко повів матір та її жінок у їхні кімнати. В матері на очах бриніли сльози.

Після цього він повів тітоньку Гільтрут у призначені їй кімнати, і вона від сліз не могла й говорити.

Згодом Вітіко повів Бенно в його кімнати, а потім пішов у свою кімнату. Там він повісив щит із червоною трояндою під образом Спасителя. Після цього пішов у залу, а з зали — на балкон. Унизу двадцять чоловік роздавали людям хліб і сіль. Люди брали, а помітивши Вітіко, вітали його. Він дякував їм помахом руки.