Коваль із Плани, тесля Давид, муляр Пауль Йоахим, каменотес Еліас підступили тепер до Вітіко й висловили побажання, які згідно зі звичаєм кажуть господарю на входинах, і Вітіко та інші люди давали належні за таких обставин відповіді.
Потім усі встали з-за столів. Вітіко пішов поміж людей і розмовляв із багатьма чоловіками, жінками, юнаками і дівчатами, ба навіть із дітьми.
Мати Вітіко теж пішла поміж людей і розмовляла з ними. Багато їх, надто жінки та дівчата, тиснулося до неї.
Тітонька Гільтрут розмовляла з кожним, до кого підходила, і розповідала про дитинство Вітіко.
Три священики — парох із Плани, парох із Фримбурка і Бенно — походжали по зеленій луці й розмовляли між собою, а також із людьми, які підходили до них, та й самі підходили до людей.
Під вечір люди почали розходитись.
Увечері Вітіко попрощався з рештою гостей, а потім із матір’ю, тітонькою, Бенно, з жінками та людьми своєї прислуги пішов у замок.
Коли зайшло сонце, з лісу долинув гарний спів. То був спів дівчат, потім заспівали юнаки, згодом вони співали навпереміну, а зрештою разом. Такі співи в різних комбінаціях повторювались і далі. Вітіко, жінки та Бенно вийшли на балкон, що виходив до лісу. Внизу під ними збилися люди перед лісом і дослухалися до співу. Самих співаків і співачок годі було добачити.
Як споночіло, на далекій вершині гори Смрчина заяснів вогонь, немов лісова пожежа. Вітіко став дивитись у той бік, Вентіла також.
Аж тут на вершині гори Буфер на схід від Фримбурка загорівся такий самий вогонь. Згодом такі вогні засвітилися в Марковому лісі, на горі Лучовіце, в Чорному лісі, три вогні горіли в лісах по той бік Кржижової гори коло Плани, а потім спалахнув і на Кржижовій горі. На луках, лугах, полях та в глибоких лісових долинах, які спускалися до Влтави, горіло багато менших вогнів.
Вітіко зі своїми людьми зайшов тепер із балкона в кімнату й дивився у вікна на схід. У лісі на правому березі Влтави горіли вогні аж до водоспаду на Лучовіце. На півдні вогні горіли на дедалі нижчих пагорбах, а на заході ясніли в лісі аж до Смрчини, а один можна було добачити далеко позаду на схилі Озерного лісу.
Вогні горіли, співи не змовкали.
Вітіко звелів запалити світло в усіх кімнатах замку, щоб він був помітний здалеку.
Трохи згодом співи замовкли, а коли на мить запанувала тиша, раптом зазвучали дудки та ріжки, які були у Вітіко на війні, й вигравали мелодії, які лунали в походах і в битві на горі Високій та битві під Зноймо.
Вітіко звелів двом слугам запалити смолоскипи і вийшов із ними на лісовий балкон. Там зняв шолом із голови й у світлі смолоскипів тричі помахав ним на знак вітання.
Дудки та ріжки радісно привітали його у відповідь, потім і народ став гучно вітати його, згодом у повітря знову злинули бойові мелодії. Трохи пізніше розлігся дівочий спів.
Вітіко знову зайшов у приміщення, а спів дівчат та юнаків і їхній спільний спів, а також звуки дудок та ріжків лунали навпереміну, а зрештою сплелися. Вогні навколо горіли й далі.
Із певними паузами співи дівчат та юнаків, мелодії дудок і ріжків ще тривали, як раптом серед людей піднісся чоловічий голос, що виспівував лісову пісню, яку знали всі лісові люди і яка вихваляла ліс, потім до неї додався другий голос, а невдовзі вже всі зібрані чоловіки виспівували лісову пісню. Коли вона скінчилася, одна дудка знову підхопила мелодію. Люди заспівали знову, і то дужчими голосами, ніж першого разу, до співу додавалися звуки дудок та ріжків, поєднуючись із мелодією. Коли спів ущух удруге, дудки та ріжки стали вигравати мелодію битви під Зноймо. А потім залунали бойові поклики, які звучали, коли на горі під Зноймо лісові люди прорвалися в тил ворога. Після цього поклику почувся гучний крик радості з горлянок усіх зібраних чоловіків. Потім на якийсь час настала тиша, а згодом дівчата заспівали лагідної нічної пісні.
Після цього вже не лунало ані співів, ані мелодій дудок і ріжків. З-поміж довколишніх вогнів деякі вже згасли, інші догорали.
Вентіла підвелася зі свого місця в кімнаті, де всі зібралися, подала Вітіко руку і сказала:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вітіко» автора Адальберт Штіфтер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Адальберт Штіфтер Вітіко“ на сторінці 304. Приємного читання.