Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Доброго тобі нічного спочинку! — крикнули люди.

Після цього Вітіко пішов до людей із Дольні Вітавіце й мовив:

— Віте, ти зі своїми людьми завзято воював, і ви заслужили подяку та визнання. Спочивайте добре вночі від денних зусиль!

— Спочивай добре, Вітіко, — мовив Файт, — ти найбільше потребуєш відпочинку!

— Він буде тоді, як настане час, — відповів Вітіко.

Потім Вітіко пішов до людей із Ратової вирубки і сказав:

— Ґреґоре, люди вчинили слушно, обравши тебе, ти був із ними несхитний і дужий. Щиро дякую вам усім і на добраніч!

— На добраніч, Вітіко! — побажав Ґреґор.

— На добраніч! — гукнули численні голоси.

Потім Вітіко пішов далі, до людей із Кутової вирубки, і сказав:

— Міхаелю, ти зі своїми людьми стали войовничі, як і птах, у якого ви запозичили свій знак. Навіть коли на вашій тичці лишиться тільки одна пір’їна, вона буде, наче княже берло, і вам заздритимуть князі. На добраніч вам, любі і дужі люди!

— На добраніч, Вітіко, — побажав Міхаель, — і пам’ятай про нас!

— Пам’ятатиму, — пообіцяв Вітіко.

Після цих слів Вітіко знову пішов до всіх людей і повернувся до свого намету, а від намету пішов ліворуч до людей із Митини і сказав їм:

— Йоганнесе, дарма що чимало років уже пробігли над твоєю головою, твої щоки ще червоні, хоч якою білою може бути твоя сива голова, і люди, які обрали тебе своїм ватажком, учинили слушно. Любі земляки, оскільки ви на своїй білій корогві зобразили червону дику троянду, бо я мав червону дику троянду на білому щиті під час битви на горі Високій, і оскільки Гульдрик розповідав, що мої предки принесли троянди з Рима, то це для мене любий знак, і я бачив цей знак нечисленного загону, коли на нас напали вороги, і бачив, як цей знак спокійно пішов на ворога, наче ваш невеличкий загін був численний. Прийміть за це подяку і честь, і нехай ця троянда принесе все добре тим, хто живе на нашій батьківщині!

— Вітіко, — мовив Йоганнес, — ти приведеш ту троянду до нас, і завдяки тобі й твоїм нащадкам добро пошириться на весь ліс.

— Якщо в мене будуть нащадки, — відповів Вітіко, — і якщо вони любитимуть моїх співвітчизників так само, як я, мої нащадки і земляки житимуть далі впродовж віків у щирому союзі.

— Вони житимуть у такому союзі, — проказав Йоганнес, — житимуть!

— Отже, постарайтеся сьогодні добре виспатись! — попрощався Вітіко.

— І ти теж! — побажав Йоганнес.