Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Я заведу їх у табір, — вигукнув Боржебор, — і все буде так, як на горі Високій, і навіть краще!

— Хвала Владиславу! — крикнув гучним голосом Пржедбор.

— Владиславу, великому князю Богемії і Моравії! — прогриміли збори.

— Ми всі тут друзі, — мовив князь, — і, сподіваюся, й далі будемо ними.

— Довіку! Довіку! — загукали чоловіки.

— Отож розійдімося і робімо кожен те, що вважаємо за потрібне, — звелів князь.

Люди приготувалися вийти з намету. Спершу пішли старші чоловіки, за ними — молодь. Вийшовши з намету, багато людей вітали один одного, розмовляли між собою. Чимало людей підійшли до Божебора й подали йому руку. Він тепер прив’язав меч до пояса й пішов по дорозі, щоб привести своїх людей, кілька чоловіків пішли разом із ним.

Вітіко привітався з Велиславом, Одоленем, Сезимою, Юриком, сином Юрика, Звестом, Беном, сином Бена, Здеславом і Бенедою, вони теж привітали його, а потім із Ровно, Дітом із Ветржні, Озелом, Германом із Затеса та Вигонем із Прахатіце пішов туди, де отаборилися лісові люди. Прийшовши до них, Вітіко розповів своїм людям про розпорядження великого князя.

— Так має бути! — вигукнув коваль із Плани.

— Ми домоглися! — крикнув скрипаль Том Йоганнес.

— Слушно! Добре! — загукали воїни.

— Ми покажемо, що таке Лісовий край! — нахвалявся Зіфрід із Мілнета, золотоволосий юнак.

Одразу по тому прибув княжий посланець, який повідомив, що Вітіко має бути проводирем лісових воїнів, які стали під його руку. Оповісник великого князя привіз воїнам шовкову малинову корогву.

Вітіко сказав своїм людям, що вони повинні зняти свій табір і перейти на місце, яке їм визначив князь. Люди розібрали табір і перебралися на інше місце. Попереду несли малинову корогву. Люди Вітіко спорудили новий табір. Ровно та інші люди з Лісового краю також зайняли свої нові місця.

Вітіко поділив своїх людей відповідно до короговок, які вони мали, і сказав, що люди з кожної корогви повинні обрати собі проводиря, щоб він командував своїм підрозділом. Вітіко ще більше зміцнив суворий поділ свого загону і наказав вершникам і стрільцям здійснити невеличкі пересування. Перед його наметом підняли малинову корогву.

Одного дня великий князь із церковними ієрархами та військовими проводирями здійснив обхід усього табору. Вони відвідали й місце, де розташувалися воїни, які подолали далекий шлях від Довгого лісу, що тягнувся назустріч молодій Влтаві, до місця збору війська. Люди стояли відповідно до визначеного порядку. Князь оглянув усі підрозділи, розмовляв із Вітіко, Ровно та Озелом, що мав своїх синів коло себе на конях, яких подарував князь, а також із Дітом із Ветржні, з Германом із Затеса, з Вітиславом із Гори, з Вольфом із Суша, з Вернгардом з Затоня, з Вигонем із Прахатіце, з Венцелем із Вімперка і з багатьма іншими підпорядкованими людьми. Потім князь розвернувся зі своїм почтом і поїхав назад через табір.

Другого дня над наметом великого князя майоріла корогва, яка повідомляла про збори. Проводирі пішли в княжий намет, і князь звернувся до них:

— Уже впорядковане геть усе, що мало бути впорядковане, і прийшли загони, які мали прийти. Сьогодні я ще роздам корогви, щоб завтра вдосвіта можна було вийти. Ми повинні взяти фортецю Зноймо. Вороги йдуть назустріч нам, але ми підемо дорогою до Зноймо. Ми виконаємо накази, які ми ухвалили, і я бажаю кожному спасіння й благословення на тому місці, де він стоїть.

— Спасіння й благословення! — крикнули люди.

— Ми виконаємо накази і дотримаємось військової дисципліни, — запевнив Болеміл.