Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

Потім Вітіко пішов до людей із Фримбурка і сказав:

— Освальде, ваша корогва має малинову барву княжої корогви, і сновигала під час битви, наче княжа. Вам будуть похвала й винагорода. Спочивайте спокійно після роботи!

— Спочивай спокійно, Вітіко! — прокричали численні голоси.

Потім Вітіко підійшов до людей із Каменного й сказав:

— Лібгарте, у вас, мабуть, найменший загін, але, як хрест на вершинах панує над рівнинами, так і ваш хрест був помітний серед ворогів. Нехай вам буде похвала й подяка, а також мирна ніч!

— На добраніч, Вітіко! — відповів Лібгарт.

Після цього Вітіко пішов до людей із Фридави й проказав:

— Петере, у вас дуже мало хатин, але ви привели людей із густого лісу, і вас стало багато, ви були в битві надійні, наче тверді стовбури в лісі. Нехай ніч вам дасть відпочинок!

— І тобі, — відповіли люди, — нехай ніч дасть відпочинок!

Потім Вітіко пішов до людей зі Светлика і сказав:

— Дітриху, ваш вінок сплетений із зелених вовняних стрічок, ви високо тримали його і, якщо він стоятиме так високо в усіх битвах, то буде вже не таким, наче з оксамиту та шовку, а стане неоціненною зеленою поростю, що ніколи не вицвіте й не зів’яне. Дякую вам і тихої вам ночі!

— На добраніч, Вітіко! — відказав Дітрих.

Потім Вітіко пішов до людей із Лісової Влтави, Гейрова та Льготи і звернувся до них:

— Томасе, ви останні на краю нашої землі коло Баварії, але не останні були в битві і ніколи не будете останні. Хвала вам, і нехай покріпить ваші члени безтурботний сон!

— І тобі безтурботний сон! — крикнули численні голоси.

Відвідавши ці всі підрозділи, Вітіко пішов до своєї кінноти.

Він зупинився перед устромленим у землю списом гірника Філіпа, на ратищі якого майоріла біла корогва з темно-червоною лісовою трояндою. Коли з наказу Вітіко перед ним зібралися люди, він сказав:

— Венгарте, ти гідний любові літній чоловік, що був на війнах князя Сватоплука з Борживоєм, на війнах Владислава, батька нашого ясновельможного князя, з Борживоєм, ти був у битві на горі Високій і казав, що ви навчалися в битвах триматися разом, і це правда; вершники обрали тебе своїм проводирем, дарма що ти старий, дарма що походиш із кількох малих хатин Фридави і дарма що є набагато більше вершників із Плани та її околиць. І ти довів, що цей вибір був правильний. Під час походу порядок і дисципліна вершників ненастанно поліпшувались, а в сьогоднішній битві вони діяли як один сповнений бойового завзяття непереможний воїн. І юнаки зі звинним тілом, і чоловіки в розквіті зрілих літ, і старі з сивим волоссям, яких багато є поміж вас. Тож вашому загону належить честь і похвала. Навіть якщо не буде ніякої іншої битви, тяжчої за сьогоднішню, лісових вершників на їхніх кониках, як отой сиво-вороний, на якому їздиш ти, Венгарте, і той гнідий, на якому їздить суддя з Мокрої, і гнідий, на якому їздить суддя з Каменного, славитимуть в усіх частинах країни.

— Уже не буде тяжчої битви! — вигукнув чоловік, що стояв коло списа гірника Філіпа.

— Я теж так думаю, — мовив Вітіко, — і я вже бачив тебе в битві на твоєму кудлатому червонястому коні. — А потім знову звернувся вже до всіх: — Якщо це так, то ти, Венгарте, посприяєш, щоб воєнні злигодні, про які ти розповідав нам у шинку в Дольні Вітавіце, не дійшли до наших лісових земель.