Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Виконаємо й дотримаємось! — крикнули люди.

— Отож кажімо тепер одні одним «Бувайте здорові!», аж поки зустрінемось на якомусь іншому місці, — мовив князь.

— Бувайте здорові! — загукали проводирі, розійшлися й пішли до своїх людей.

Десь за годину пролунали сигнали, повідомляючи, що завтра ранесенько військо має рушити в похід, і ті сигнали передавали по всьому табору. Воїни почали прибирати й усувати все те, що могло перешкоджати рухові.

Коли після весняної ночі знову заясніло небо, тисячі чоловік стали на ноги або посідали на коней, пролунав наказ, що загони повинні стати в похідному порядку.

Вітіко вдягнув свій грубий шкіряний обладунок і сидів на сивому, мов залізо, коні. Він сформував свій загін у колону, наказав, що підрозділи повідомлятимуть про свою готовність звуком цапиного рога, а команди для всього загону повідомлятимуть довгим свистком, як і на горі Високій, і лісові люди вийшли на призначене їм поле.

Загони Владислава йшли в Моравію всіма дорогами і стежками, широко розгорнувшись по ланах, лугах, луках і лісах.

Більшість ворожих загонів перебували в Моравії.

Вітіко отримав повідомлення від посланців, яких він посилав, і посилав нових посланців, і одного ранку його люди побачили на темних весняних ланах білі прапорці. А коли сонце вище підбилося на небі, ті прапорці були вже перед загоном Вітіко. Вітіко наказав своїм людям діяти так, як він учив їх.

До лісових людей наблизився молодий вершник із білим прапорцем, позаду нього їхав ще один вершник. Перший вершник вимагав проводиря. Поставши перед Вітіко, він сказав:

— Я хочу розмовляти з тобою наодинці.

— А я з тобою — ні, — відмовив Вітіко. — Кажи перед усіма.

— Люди, — звернувся вершник, — ясновельможний князь Вратислав, що веде нас, за дорученням Конрада, князя Богемії і Моравії, каже, що він дасть вам права і честь, повноваження і багатства, якщо ви, дотримавшись свого обов’язку, пристанете до його війська. Він відкине воїнів Владислава, щоб вони вже й не думали про шлях до Зноймо, а тих, хто чинитиме опір, він знищить.

— Чоловіче, — крикнув Вітіко, — їдь одразу назад. Якщо тут хто-небудь порахує до ста, а до тебе ще долетить спис або стріла з лука або арбалета, вони поцілять по тобі.

Чоловік здригнувся. Помовчав, а потім крикнув:

— Ваша кров на вас!

А потім помчав геть, а його люди полетіли йому навздогін.

Вітіко наказав юнакам, які добре вміли їздити верхи, поїхати до Болеміла, що стояв ліворуч від нього у полях. Ліворуч від Вітіко тягнувся невеличкий ліс. Юнаки помчали через той ліс. Потім Вітіко послав людей у той ліс, щоб вони зайняли його. І наказав вершникам, які стояли на відкритому полі між ним і Ровно, бути наготові. Стрільці стояли обабіч вершників.

Вороги з гучним криком помчали вперед. Люди Вітіко не видавали жодного звуку. Цапині ріжки видали один довгий сигнал початку битви. Люди опустили списи і рушили вперед. Як і на горі Високій, топтали землю важкими чобітьми. Назустріч їм летіли стріли з луків та арбалетів. Вони сунули вперед. Відбулося зіткнення з ворогом. Тепер лісові люди посувалися вперед уже повільніше. Проти них застосовували щити і мечі, списи і дротики, молоти й довбні. Вони сунули вперед. Зелені, білі, червоні й сині короговки, значки з пір’їнами та стрічками, біла корогва людей із Плани з темно-червоною дикою трояндою — всі вони рівномірно посувалися вперед, а над ними майоріла велика малинова шовкова корогва. Наступали й загони Ровна та інших проводирів. Вершники напосіли на ворогів, і Зіфріда з Мілнета на білому румаку старого Родера Петера можна було бачити здалеку. Стрільці пускали стріли з луків і арбалетів, як пускали їх у рисей та куниць. Вороги зняли ще більший галас, ніж раніше, лісові люди не відповідали, лунав тільки протяжний сигнал битви. А як гамір трохи вщух, озвався коваль із Плани, і його голос прогримів так, що заглушив усе:

— Ми перемагаємо!