Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

Гервазіус підвівся, князь сів, але й далі говорив уже сидячи:

— Розповідай, що тобі переказав Конрад, нащадок Пржемисла, князь Зноймський.

— Ти, — почав мову Гервазіус, — сказав: Конраде, складай зброю, підпорядкуйся великому князеві Владиславу, сину Владислава, попроси, щоб він простив твої провини, і зможеш жити без ніякої шкоди як справжній нащадок святого Пржемисла.

— Хто чув слова, які ти переказав там? — запитав Владислав.

— Слова, які я переказав, — відповідав Гервазіус, — чули люди, яких ти послав зі мною: Звест, Вецель, Здеслав, Богуслав і Каста.

— Ці люди можуть висловитись, — дозволив Владислав.

— Я чув ці слова, — підтвердив Звест.

— Я чув ці слова, — підтвердив Вецель.

— Я чув ці слова, — підтвердив Здеслав.

— Я чув ці слова, — підтвердив Богуслав.

— Я чув ці слова, — підтвердив Каста.

— І що відповів Конрад, князь Зноймський? — запитав Владислав.

— Конрад, князь Зноймський, — відповідав Гервазіус, — відповів: мене обрали як справжнього князя високі пани Богемії та Моравії, я повинен правити на своїй посаді й не хочу чекати, поки князь Владислав уб’є мене, або осліпить, або ув’язнить у якомусь замку.

— А чи решта людей підтверджують, що Конрад, князь Зноймський, сказав ці слова? — запитав великий князь Владислав.

— Він сказав їх, — мовив Звест.

— Він сказав їх, — мовив Вецель.

— Він сказав їх, — мовив Здеслав.

— Він сказав їх, — мовив Богуслав.

— Він сказав їх, — мовив Каста.

— Канцлере Бартоломеусе, запиши ці слова на пергаменті, — звелів Владислав.