Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

Якусь мить панувала тиша.

— Ти записав слова? — запитав Владислав.

— Я записав їх, — підтвердив Бартоломеус.

— Високі нащадки роду Пржемисла, — заговорив тепер Владислав, — превелебні управителі церкви, високі жупани і лехи обох земель, проводирі війська, молодші проводирі, пани і владики! Люди і пани, що прийшли на мою раду в Прагу, люди і пани, що прийшли до мене після Праги, люди і пани, що чули моїх вісників, яких я розіслав по всій країні, ви почули слова, з якими я звернувся до князя Конрада, і слова, які я отримав як відповідь від князя Конрада, коли ми з Німеччини прибули визволяти Прагу; слова, з якими я звертався до князя Конрада, і слова, які я отримав від нього як відповідь, коли військо його прихильників розпорошилося; слова, з якими я звернувся до князя Конрада, і слова, які я отримав від нього як відповідь, коли ми взимку спорядили й зібрали наших людей; і тепер ви всі чули, з якими словами я звернувся до князя Конрада, і слова, які я отримав від нього як відповідь, коли ми зібралися на шляху на Моравію. Справу тепер з’ясовано. Ми не винні за пролиту кров і за лихо, яке прийшло в обидві землі. На попередніх радах ми з’ясували, що ми підняли зброю за правду. Чи є хтось на цих зборах, хто знає спосіб, як можна уникнути проливу крові та лиха?

Після цього запитання запанувала тривала мовчанка.

— Кажіть, сини Пржемисла, — озвався нарешті великий князь.

Оскільки вони мовчали, князь наказав:

— Дипольде, кажи!

— Люди і пани, які походять із народу, можуть казати, бо ж, власне, про це йдеться, мовляв, нащадки Пржемисла воюють одні проти одних, — сказав Дипольд.

— Кажи, Генріху! — звелів князь.

— Я кажу так, як сказав мій брат Дипольд, — відповів Генріх.

— Кажіть ви, князі церкви, і кажіть ви, лехи і владики, які походите з народу, — наказував князь.

— Ясновельможний пане і високий князю Богемії і Моравії, — заговорив Оттон, єпископ Празький, — всемогутній, добрий, милосердний і справедливий Бог послав війну в наші землі, щоб ми тепер несли покуту за провини наші, щоб ми очистились, боронили правду і стали на шлях поправи. Ми повинні терпіти цю війну і вести її, як Господь зобов’язав нас, і не повинні відступати від його поради.

— А що кажуть абати? — запитав великий князь.

— Абати кажуть через мене те саме, що сказав превелебний єпископ, — відповів абат із Кладрубів.

— А священик Даниїл? — запитав Владислав.

— Ти звернувся до князя зі слушними словами, і тут не можна було б ужити інших слів, — відказав Даниїл.

— А Болеміл? — запитав князь.

— Є, як є, і ми повинні довести це до кінця, — проказав Болеміл.

— Ми повинні довести до кінця, — сказав Дівіш.