Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

Потім Любомир повернувся до Вітіко й мовив:

— Ти їдеш попереду цих чоловіків як один із них. Вітаю тебе, і, якщо ти не погребуєш моєю покрівлею, нехай сьогодні вона буде над твоєю головою і головами тих, хто ще захоче зайти всередину.

— Я шанобливо приймаю вашу гостинність, — схилив голову Вітіко. — Вітаю тебе, високий жупане.

— А тепер чиніть так, як вам зручно, — проголосив Любомир, розвернув коня, вершники його почту теж розвернули коней і всі поїхали дорогою назад до хат Дудлебів.

Тим часом із Дудлебів вийшло багато людей і тиснулося на місточку, вони підступали до людей із Плани, і один із них, що мав на собі темно-синє вовняне вбрання, перев’язане червоним поясом, вигукнув:

— Ви всі як один однакові, вас годі розрізнити, я не знаю, хто ваш проводир, я кмет Дудлебського передмістя і запрошую всіх погостювати в нас, ми зробимо все, що зможемо.

— Ми всі однакові, — відповів Вітіко, — тому, шляхетний кмете, байдуже, до кого ти звертаєш ці слова, ми всі тобі вдячні.

— Ми вдячні! — підтвердило багато голосів.

— Заходьте до нас! Заходьте! Йдіть у мій дім! Ідіть до нашого заїзду! — гукали голоси різних людей із Дудлебів.

— Красно дякуємо! Ми йдемо! Яка радість для нас! Слушно! Які ви приязні! — загриміло у відповідь.

Потім заговорив Вітіко:

— Авґустине і Урбане, повідомте кожному підрозділу, що табір слід розташувати на річці Мальш, він має бути вигнутий дугою і сорок чоловік з усіх підрозділів по черзі мають стояти на чатах уночі. Матіасе, візьми людей із підрозділів і визначте, хто хоче йти в передмістя, і призначте чотирьох вершників із кожного підрозділу і чотирьох піших із кожного підрозділу, які повинні супроводити мене до замку. Ми будемо вшановані гостинністю високого жупана і передмістя, і самі вшануймо гостинність.

— Чудово! Як добре! — загукали люди з Дудлебів.

— Нам честь як вершникам і воїнам! — крикнули люди Вітіко.

— Честь тут, честь там, а честь слід берегти! — закричав коваль із Плани. — А загалом байдуже, чи ми спатимемо на вовняному коці чи в хаті, ми поділимось і визначимо, хто повинен давати і хто приймати честь.

— Ми поділимось! — крикнув муляр Пауль Йоахим.

— Ми поділимось, а в наступні дні мінятимемось, — сказав стельмах Стефан.

— Авжеж! — схвалило багато голосів.

— А тепер розташовуйте табір! — наказав Вітіко, а потім повернув коня і поїхав крізь гурт вершників назад до піших, під’їхав до них і побачив, як людські лави порідшали, люди пішли споруджувати табір. Люди з Дудлебів змішалися з прибульцями, почалися різноманітні розмови.

Як уже спорудили табір і виставили варту, Вітіко з двадцятьма вершниками і сорока пішими подався через міст до міста. Люди в таборі вибрали з-поміж себе тих, хто мав піти в передмістя, і обрані в супроводі господарів пішли до їхніх осель.