Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

Вітіко з почтом пустили в браму замку, а гурт обраних людей розподілили по хатах у передмісті. Тієї ночі про Вітіко та його почет дбали в замку, і він спав у його стінах, а обраних воїнів частували та приймали в хатах, решта чоловіків і жінок, які пішли в похід, спали на вовняних коцах у таборі, всюди горіли багаття, а навколо табору походжали вартові, що їх змінювали, як і наказував Вітіко.

Тільки-но розвидніло, Вітіко попрощався зі старим жупаном Любомиром, його дружиною Болеславою і його родичами. Любомир із родичами провів Вітіко аж до брами замку, де й сказав напутнє слово:

— Їдь собі з Богом. Як я вже казав, ти знайдеш, де правда. Ти ступив на шлях раніше за решту. Я піду за тобою зі своїми людьми і з синами Мойславом і Радостою, які ще лишилися в мене. Діти третього сина — Пустимира, що поклав своє життя на горі Високій, ще надто малі, щоб їхати в поле. Збери своїх людей для військового вітання, яке ми засвідчимо. Бувай здоровий!

— Бувай здоровий, ясновельможний жупане і лехе Любомире! — попрощався Вітіко і поїхав зі своїми людьми від замку до табору.

Виїхавши на відкриту місцевість, вони побачили, як до Дудлебів із різних боків добираються вершники та піші.

Люди, які ночували в передмісті, поверталися в табір. На чолі їх ішов скрипаль Том Йоганнес. Вітіко крикнув йому:

— Томе Йоганнесе, як так сталося, що ти пішов на війну, якщо твоя рука вже не здатна тримати зброю?

— Ми хотіли відправити його додому, але він затявся на своєму! — крикнув тесля Давид.

— Ви нічого не розумієте, — заперечив Том Йоганнес, — я тримаю спис лівою рукою і навчився добре це робити, а сьогодні вночі я був у кмета цього міста й ушанував його, як ти — жупана.

— Тож направляй своє ратище так добре, як можеш! — побажав Вітіко.

— Я направлятиму ще краще, ніж на горі! — нахвалявся Том Йоганнес.

— Тоді все буде гаразд, — запевнив Вітіко.

Люди Вітіко та інші люди повернулися в табір, і Вітіко розставив усіх на їхні місця. Закликали вартових, Вітіко наказав знімати табір і готуватися до походу.

Коли всі вже приготувалися, засурмили ріжки, загін пройшов крізь натовп, що розступився, до мосту, перейшов міст, пройшов по передмістю, проминув замок і нарешті вийшов на широке відкрите поле. На полі стояв гурт воїнів, а за ними видніло ще багато людей. Попереду воїнів сидів на вороному огирі Любомир. Поверх темного вбрання він мав лискучу кольчугу і гаптований золотом пояс із зеленими самоцвітами. На чорній шапці він мав зелений самоцвіт і білу пряму пір’їну. В руці він тримав піднятий угору оголений меч. Позаду нього сидів на коні Вентислав, жупний суддя, поряд із суддею був Растислав, управитель маєтку, а далі Відимир, писар, поряд із ним Кодим, камергер, далі Момир, митник, Діш, шинкар, Гостивіл, маршалок та інші посадовці. Вони були в ясних обладунках, із білими пір’їнами на шоломах і піднятими вгору мечами в руках. Стояли ще й інші вершники в прикрашених обладунках. За ним видніли піші. Вони мали мечі на поясах і списи в руках. Вітіко з Авґустином, Урбаном Матіасом і ще чотирма воїнами підійшов до Любомира. Любомир опустив перед Вітіко меч, опустили їх і посадовці. Вітіко теж опустив свій меч, опустили мечі і його люди. Потім воїни Любомира розступилися і зробили вуличку. Вітіко заїхав у вуличку, його люди заїхали у вуличку, а згодом і решта воїнів пішли тією вуличкою, аж поки її пройшов увесь загін. Воїни Любомира тримали свою зброю опущеною, вершники Вітіко опустили свої мечі, а піші нахилили списи, арбалети і луки. Довбні, мечі, залізні штаби та молоти були в них прив’язані до тулуба. Коли люди Вітіко та його обоз пройшли тією вуличкою, всі знову підняли зброю вгору: і люди Вітіко, і люди Любомира. Воїни Любомира з’єднали свої лави й пішли слідом за людьми Вітіко. Потім вигукнули привітання, і всі воїни Вітіко теж привітали їх у відповідь. Потім крикнули ще всі люди, які прийшли з Дудлебів. Після цього люди Любомира зупинилися, а загін Вітіко посувався далі, прямуючи на північний схід.

Воїни Любомира розвернулися й рушили назад до Дудлебів, а жителі Дудлебів пішли їм услід.

Воїни Вітіко невпинно йшли вперед і опівдні дійшли до Лішова, а ввечері до Ломніце.

Третього дня вони дійшли, дотримуючись північного напряму, до Веселі, а потім до полів Усті. Цього дня вони дійшли до краю, де вже не було снігу. В Усті були загони Ктибора, надійшов ще й загін Немоя.

Четвертого дня, рухаючись на схід, воїни Вітіко дійшли до Чинова, а пізнього вечора — до полів перед Пелґржимовом.

По дорозі вони не бачили, щоб люди з худобою та майном тікали від ворогів. Траплялися лише люди, які вітали їх, у містечках їх приймали й частували так, як у Дудлебах, а якщо десь були воїни, ті вітали їх за військовим звичаєм.

На луках перед Пелґржимовом розташувався великий табір. Вже сутеніло, і люди Вітіко бачили чимало вогнищ, які палахкотіли в багатьох місцях. На шляху, яким вони йшли, стояв із невеличким загоном кінноти Герман із Затеса.