Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— І хтось із нас повинен вести нас! — вигукнув молодий Матіас.

— Тільки один чоловік із нас! — крикнув дудар Авґустин.

— Вітіко керував краще, ніж зелений лицар! — гукнув цимбаліст Ламберт.

— Він командував краще! — крикнув Андреас.

А потім закричав коваль Петер Лауренц:

— Та не галасуйте, ви нічого не розумієте, ми склепані разом і нас годі розірвати, це робить нам честь, і кожен з нас бачив, хто тямить у війні, а проводир — це залізна рука, що тримає меч.

— Ми — військо і здобудемо, що нам належить! — крикнув стельмах Стефан.

— Якби ви лише знали, що воно є і як воно є, — гукнув скрипаль Том Йоганнес, — і якби лише дослухались до поради чоловіка, що через скалічені руки вже не годен воювати, зате має одну думку.

— Тож кажи нам свою думку, — мовив Матіас.

— Тоді б я тобі допоміг, — сказав скрипаль, — але я ношу свою думку тільки з собою і вона більше допоможе моїй лівій руці, ніж твоя — твоїй правій.

— Ми вже були колись на горі Високій і мали там провід, тож так і далі повинно бути! — гукнув гірник Філіп.

— Люди і бойові товариші, — заговорив Вітіко, — ясновельможний князь ушанував вас на тому бойовищі і вшанував на мурах Праги, він записав ваші імена в одній книжці і сказав, що хоче краще пізнати вас; ясновельможний князь чинитиме тільки те, що є, і те, як складається, і те, що дає вам користь. Він зважатиме на ваші бажання, і високі люди сприятимуть тому, щоб він поважав їх, і якщо я зможу посприяти чимсь, то я це чинитиму, і все буде справедливо.

— Скоро буде все справедливо, — проказав тесля Давид.

— І я теж скоро діятиму так, щоб усе було справедливо, — запевнив коваль. — Я поговорю з князем.

— А я ще більше сприятиму цьому, — проказав скрипаль Том Йоганнес.

— Отож, як на мене, — озвався Вітіко, — треба полишити всі запитання і перейти до порядку й розподілу.

— До порядку й розподілу! — гукнули численні голоси.

— Отож усі, хто навчився їздити верхи, повинні зібратись в одне місце, — звелів Вітіко.

Чоловіки поділилися, і майбутні вершники стали осторонь. Серед них були Віт Ґреґор, Маз Альбрехт, Ламберт, Філіп, Авґустин, Урбан, Матіас, Андреас і ще багато молодших і старших чоловіків.

— Хто має коня і вміє їздити верхи, — знову озвався Вітіко, — візьміть із собою в похід коня. Навіть якщо таких людей буде не дуже багато, щоб сформувати кавалерійський загін, ми однаково хочемо повести на війну ще й кінноту. Перекажіть це й тим, хто відсутній, але все-таки хоче піти на війну. Ви повинні спорядитися так, щоб мати змогу воювати й пішими, стоячи ногами на землі.