Розділ «Частина друга Важко Буді, пропала Буда»

Гергей під'їхав до нього.

— Мекчеї жде тебе в домі пана Балінта,— мовив Фюр'єш, відхекуючись.— Ходімо, бо яничари забороняють розмовляти на вулиці.

Гергей зліз із коня.

— Як же це сталося, що нас так підло ошукали? — запитав він.

Фюр'єш тільки знизав плечима.

— Вони все хитро й підступно зробили. Поки ми з малим королем були в таборі у султана, яничари поодинці пробрались у фортецю і прикинулись, наче цікавляться нашими будівлями. Ходили, роздивлялися. І набиралося їх дедалі більше й більше. Коли ж вони заполонили всі вулиці, засурмила сурма — яничари вихопили зброю і всіх загнали в будинки.

— Песиголовці!

— Так легко фортеці захоплювати.

— Мій пан ще раніше казав...

Вікна палацу були відчинені, в покоях горіло світло. З вікна на другому поверсі висунулося дві голови.

Біля воріт саме відбувалася зміна варти, і здоровенний яничар загородив прохід.

— Чого вам тут треба? — запитав він недбало.

— Ми тутешні,— різко відповів Гергей.

— Я щойно одержав наказ,— сказав турок,— нікого не впускати.

— Я челядник Балінта Терека.

— Тоді, хлопче, йди собі додому, в Сігетвар,— зневажливим тоном відповів турок.

— Негайно впусти! — крикнув Гергей і ляснув по руків'ю шаблі.

Турок вихопив шаблю з піхов.

— Ах ти, сучий син! Геть звідси, кажу тобі!

Гергей відпустив вуздечку і теж вихопив шаблю, сподіваючись, очевидно, на те, що він не сам.