Розділ «Частина друга Важко Буді, пропала Буда»

Ніякої відповіді.

Гергей поїхав в обхід. Піднявся на пагорб, де стояли сипахи, сподіваючись звідти пробитися до своїх панів, що затрималися в гостині.

Біля одного з наметів його хтось покликав угорською мовою:

— Це ти, Гергею?

Гергей впізнав Мартонфальваї.

Той сидів перед шатром сипахи і разом з двома турками наминав диню.

— Чого тобі тут треба? — гукнув йому Мартонфальваї.

— Я хочу пройти до нашого господаря.

— Туди зараз не проб'єшся! Ходи до нас, частуйся!

Мартонфальваї відрізав скибку дині й подав її Гергею.

Юнак похитав головою.

— Та йди ж! — наполягав Мартонфальваї.— Ці турки — мої добрі друзі. Потім, коли запалять смолоскипи, ми теж спустимось у вибалок і знайдемо свого пана.

— Не можна,— відповів юнак похмуро і поїхав далі.

Він спустився між рядами шатрів туди, де стояли гармаші, єгері, яничари, і знову опинився біля шатра султана.

Але й з цього боку стояли бостанджі. Звідси йому теж не потрапити до Балінта Терека!

Угорські витязі не втрачали надії, що їм пощастить догукатися своїх вельмож. З султанового шатра долинала турецька музика: бренькали сталеві струни цитр, гули кобзи й вищали дудки.

— Негідники! — крикнув Мекчеї й аж заскреготав зубами.

Фюр'єш мало не заплакав від злості:

— Якби мій пан лишився у фортеці, ніколи б цього не трапилось!

Тільки-но музика стихла, всі знову закричали в один голос: