Розділ «Частина друга Важко Буді, пропала Буда»

Турок знизав плечима і пішов.

— Я більше чекати не можу,— захвилювався Гергей.— Опівночі мені треба бути в Буді.

— Тоді ти їдь, братику,— сказав Мартонфальваї,— і, якщо знайдеш в моєму ліжку якогось турка, викинь його геть.

Він сказав це жартома, але Гергею було не до сміху. Він попрощався з Мартонфальваї і поскакав до Будайського замку.

Місяць освітлював шлях на Буду. Турецькі вартові, озброєні списами, навіть не глянули на Гергея. Поодинці люди могли ще заходити і виходити з фортеці. Хто знає, що буде завтра! Чи не виженуть завтра всіх угорців із замку.

Всередині фортеці Гергей пустив коня чвалом. Він побачив, що біля кожного будинку стоять яничари із списами. На всіх вежах теліпалися бунчуки, увінчані півмісяцем, лише на храмі Богородиці ще вцілів позолочений хрест.

Гергей доїхав до площі Святого Дьєрдя і, на превеликий свій подив, нікого там не побачив.

Він об'їхав басейн. Ніде жодної душі. Тільки біля гармати вартував один турок із списом у руці.

Гергей зліз із коня і прив'язав його до колеса гармати.

— Що ти тут робиш? — гримнув на нього турок.

— Чекаю,— відповів йому турецькою Гергей.— Чи ти боїшся, що я вкраду твою гармату?

— Ну, ну...— вже лагідніше відповів топчу.— Ти що, турок?

— Ні.

— Тоді забирайся додому.

— Я маю тут сьогодні битися за свою честь. Потерпи трохи, прошу тебе.

Турок наставив на нього списа.

— Геть звідси!

Гергей відв'язав свого коня, сів на нього.

Хтось біг від Фейєрварських воріт.

Гергей упізнав Фюр'єша. Його рудувата чуприна майже світилася в темряві.