Розділ «Частина друга Важко Буді, пропала Буда»

— Твоя милість теж їде?

— Я тільки до Хатвана.

— А як же Ева?

— Її забирає з собою королева. Пообідай сьогодні в нас: розрадь мою дружину.

— Чого ви відпускаєте Еву?

— Вербеці вмовив відпустити. Не переживай — наступного року ми повернемося, і з нами буде не одна тисяча...

Більше вони не розмовляли. Поява охоронців означала, що зараз вийде королева.

Вона вийшла у жалобному вбранні. Серед придворних дам була й Ева. Її плечі огортав легенький подорожній плащ з шовковим каптуром горіхового кольору. Каптур не був піднятий. Дівчина розглядалася довкола, наче шукала когось. Гергей протиснувся поміж вельмож і опинився поряд з нею.

— Ево!

— Ти з нами не їдеш?

— Я б поїхав,— сумно відповів Гергей,— та мій господар ще й досі не повернувся.

— А потім ви поїдете слідом за нами?

— Не знаю.

Обличчя дівчини враз засмутилося.

— Якщо ви не поїдете, коли ж я побачу тебе?

На очі юнакові набігли сльози.

Королева уже сіла в простору, обшиту шкірою карету з віконечками.

Віца простягла Гергеєві руку:

— Ти не забудеш мене? Правда?

Гергей хотів сказати: «Ні, Віцушко, ні, нізащо в світі не забуду»,— але він не міг вимовити й слова і тільки похитав головою.