Розділ «Частина друга Важко Буді, пропала Буда»

— А що може трапитися?

— Що завгодно. Тоді я не стану встрявати у цю сутичку.

Раптом попереду почувся гомін. Почулися дикі крики, коні схарапудились. У всіх ніби шиї звело: всі втупились у фортецю.

Гергей і собі глянув туди.

Над брамою Будайського замку майоріли три стяги з кінськими хвостами. Бунчуки висіли також на церкві й вежах. А біля воріт фортеці замість угорської варти вже стояли турки з алебардами.

— Пропала Буда! — крикнув хтось замогильним голосом.

І як вітер трусить дерева, так потряс цей вигук угорців.

Це закричав Цецеї.

Всі зблідли, але ніхто не відгукнувся. Мовчанка зробилася ще нестерпнішою, коли з дзвіниці храму Богородиці долинуло протяжне завивання муедзина[35]:

— Аллаху акбар... Ашшарду анна ле іллахі іллаллах[36].

Гергей і частина загону витязів повернули коней і поскакали назад, до турецького табору.

— Де наші вельможі? Нас підло зрадили!

Однак біля султанового шатра дорогу їм загородили бостанджі в червоних шапках.

— Нам конче треба туди! — загорлав Мекчеї, задихаючись від люті.— Або викличте наших панів!

Бостанджі не відповідали. Вони стояли непорушно, тримаючи в руках списи.

Гергей крикнув їм турецькою мовою.

— Покличте Балінта Терека!

— Не можна! — відповіли бостанджі.

Угорці стояли ошелешені, не знаючи що робити.

— Вельможі! — крикнув на повні груди кремезний витязь.— Виходьте! Біда!