TextBook — Чув. Цікаво. Власне, саме над Віслоком вскочив я в препаскудну халепу. Через отаку одну... дуже вже, гм, просту... Ах, як я тоді ще вмів страждати! Ах, який же я був тоді дурний! А тім’я поболює й тепер.
Балч похитує головою в такт своїм спогадам і стукає кулаком в чоло з якоюсь самозневагою. І наче на хвилину забуває про Агнешку.
— Мушу зазначити, ви досить-таки суворо оцінюєте й себе. Батькові Тотека ви закинули вину чи — якщо я вірно відгадала суть ваших слів,— навіть щось більше вини. Що це було?
— Дивна ви особа. Жінок не обходять такі справи.
— Мене обходять люди, з якими мені жити.
— А розпитуєте про небіжчика.
— Він батько того хлопця, а це важливо.
— Осінь довга, зима теж. Вистачить часу на розповіді про минуле. Про від’їзд ви вже не думаєте.
— А ви про це знаєте?
— Я знаю завжди і все, знаю, хто за нами зараз підглядає.
— Підглядає?
— Атож. Якби ні, то вже давно спробував би вас по...
— Пане Балч!
— Я жартую, к бісу...
Він обертається до зруйнованої пристані. Нахилившись, гукає неголосно:
— Уляно! Улю! Я ж тебе бачу. Вилазь!
Щось хруснуло під дошками помосту. Балч, не повертаючи голови, інформує:
— Україночка. Міцне дівчисько, хоч має якусь болячку на голові. Лишай. Ковтун чи щось подібне. В коней такого я щось не бачив, тож і не знаю. Аж шаліє за отим Тотеком, слово честі. Це вона його врятувала. Така цуценяча любов... чи я знаю...
Тепер він кричить голосно, владно:
— Улю! Покажись-но! йди сюди!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вчителька, дочка Колумба» автора Мах Вільгельм на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3. Людина зі шнуром“ на сторінці 4. Приємного читання.