Розділ «Йозеф Рот Марш Радецького та інші романи»

— Так, а чому б ні?

— Тоді вам, мабуть, не можна одружуватись?

— Не обов’язково. Хто ж каже про одруження!

— Певне, що не обов’язково, — погодився старий Ціппер, що завжди стояв за розхитування звичаїв. Він не був реакціонером, ішов у ногу з часом.

Ерна кілька разів приходила до Ціпперів. Чому ж їй не приходити? Вона виросла в такому самому будинку. Але тепер хотіла покинути його. Вона ненавиділа незграбну ніжність свого батька, міщанську зарозумілість матері, її вічну дратівливість, сцени, які вона робила чоловікові, коли той привозив з подорожі надто скромні подарунки, її постійний острах, що хтось ставиться до неї не досить «уважно».

Як їй найшвидше втекти з такого дому? Панна Ерна відкрила в собі «внутрішнє покликання», проти якого не могли нічого вдіяти ні добродушний батько, ні шанолюбна мати. Потім виявилося, що в неї вистачило розуму навіть озброїтись талантом. Немає нічого неможливого.

Тепер вона жила вже «власним життям», якого завжди прагнула. Не треба було нікому звітувати, як минув її день, коли вона пізно ввечері поверталася до своєї кімнати. Не доводилось вислухувати безліч одноманітних запитань, на які можна відповісти правду, такі вони всі невинні, а проте відповідаєш брехнею, тільки тому, що вважаєш не вартими правди тих, хто питає; виплутуватися з нескінченних ускладнень через те, що завтра забуваєш сказане сьогодні; уникати нерозумної, настирливої цікавості матері, яка в доньчиній молодості хотіла ще раз пережити свою молодість, і безглуздої пихи батька, якому віра в сильну особистість дочки не заважала ставитись до неї як до невинної дитини.

Тепер Ерна поверталася додому коли хотіла. Фах, до якого вона готувалась, сягав у такі далекі світи, що батьки й не пробували про щось дізнатися. Це був не жіночий ліцей, який свого часу відвідувала мати. Це була «сцена», яка тхнула гріхом, далеким невідомим багатством і блиском, що йде в парі із занепадом чи з великим щастям. Обидві ці долі були такі чужі міщанському світові, що майже ніхто в ньому не радів щастю і не нарікав, коли доводилось опускатися на дно. Той світ, у який тепер лаштувалась вирушити Ерна, був поза контролем її батьків. Вона позбулась їхньої влади, любові, пихи і дурості.

Вона була розумна й нічого так не лякалась, як несвідомого повернення до котроїсь із багатьох бридких звичок її рідного дому. Вона весь час пильно стежила за собою, боячись помітити в собі подібність до матері. Чужим вона брехала, що її батьки — прості, безпретензійні люди. Вона вважала, що це вдалий хід; інша брехня — про походження з аристократичної родини — здавалась їй надто банальною: так рекламувала себе кожна нікчемна акторка.

— Коли походиш з такої простої родини, як я… — казала вона часто, навіть тоді, коли ця фраза була цілком зайвою.

Найбільше її втішило б, якби світ повірив, що її батько — неписьменний дроворуб. Після революції серед молоді, що пішла в літературу й мистецтво і хотіла наблизитись до пролетаріату, який протягом недовгого часу здавався переможним, було модно вдавати з себе вихідців з низів. (Я знав сина одного багатого ювеліра, який запевняв, що його батько годинникар.)

Арнольд начебто не помічав цього. Так само як його батько не міг побачити зв’язку між причиною і наслідком, Арнольд не вмів розрізнити брехні і правди. Зрештою, хто з закоханих їх розрізняє?

На найближчий сезон Ерні пощастило отримати скромне місце в невеличкому театрі у Вроцлаві. Вона добре знала, що це не шлях до слави, а тільки боротьба з небезпекою втратити силу волі. Знала, що її чекали неприязнь, заздрість, лють та розчарування і що вона нізвідки не почує слова розради, слова, яке повернуло б їй віру в себе, не матиме визнання, не спізнає безкорисливої чоловічої любові. Тому вона погодилась на те, що Ціппер поїде з нею. І він у першу хвилину радості запитав, чи вона згодна стати його дружиною.

Вона була згодна.

Тоді я не розумів цього. Адже Арнольд пішов би за нею на край світу, не вимагаючи за це кохання. Я не міг збагнути, чому така жінка, як Ерна, щось купує, коли вона може отримати його задарма. Аж потім я дізнався, що за його вірність, працю, за його життя, а може, й щастя — бо ж Арнольд також міг би бути щасливим — вона не давала йому стільки, як він вважав. Адже чоловіки споконвіку живуть ілюзією, яку підживлюють поети й автори романів, — нібито жінка завжди віддає їм найкраще, що в неї є. Через це чоловік справді вартісний так шаленіє, коли дізнається, що жінка зрадила його з якимось нікчемою. Через це такими перебільшено чорними барвами малюють шлюбну ніч, проведену без кохання. Через це так легко піддаються «спокусі». Через це такою перебільшеною пошаною користуються Казанови.

Ерна не дуже цінувала своє тіло — як і багато інших жінок. Вона спала з чоловіком, до якого була байдужа, бо була байдужа до кохання. Їй здавалося, що буде краще, коли вона перший свій ангажемент візьме як щойно одружена жінка. Принаймні так буде оригінально. Щось та означатиме, коли з нею буде чоловік, ревнуватиме її і робитиме вдвічі бажанішою. Ерна не мала ніяких ілюзій, вона була тільки розважна.

Арнольд одружився, і хоч це був лише цивільний шлюб без весілля, пані Ціппер уперше після багатьох років знов надягла свою чорну сукню з блискітками. Чи вона й далі струшувала в червону чарку погублені блискітки? Чи є ще там синя чорнильниця? І взагалі, чи стоїть ще там комод? Саме ці запитання, пам’ятаю, лізли мені в голову під час Арнольдового шлюбу. Старий Ціппер був мовчазний і врочистий, що аж ніяк не відповідало простоті шлюбної церемонії. Він сам колись питав, чи вони одружаться. І ось вони справді беруть шлюб: його син і молода артистка. І ніяка це не дивина. Церковного шлюбу їм не треба. Весілля, врешті, також застарілий звичай. Старий Ціппер, який завжди йшов у ногу з молоддю, кілька разів сказав, що йому шкода тих грошей, які він витратив на своє весілля.

З чого Арнольд житиме, невідомо було. Ціппер роздобув йому ще трохи грошей. Чи то були його заощадження, чи він їх десь позичив, ніхто не знав. Потім Арнольд поїхав до Вроцлава.

Я загубив його з очей і майже не чув про нього. Я не знав, із чого він живе, мабуть, йому доводилось тяжко працювати. В подальші два роки він їздив з дружиною по багатьох провінційних містечках. Нарешті їй пощастило зав’язати стосунки з людьми кіно. І Ціппер разом з Ерною переїхав до Берліна.

В театрі все тяглося надто довго. У кіно мало піти швидше. Бо театр має багато центрів, а кіно тільки один — Голлівуд. Якби туди добратися, здобути гроші, славу й силу!