Розділ «Йозеф Рот Марш Радецького та інші романи»

Це був єдиний раз на тиждень, коли він наймав машину, бо купував дружині квітки, а був надто сором’язливий і не хотів, щоб його хтось бачив на вулиці з букетом. Він надягав елегантний костюм — тепер він мав їх кілька, бо в тому великому світі, в якому він тепер жив, треба було краще одягатися, ніж їсти. Він навіть носив монокль у кишені жилета. Той монокль на його сумному обличчі був, мов замерзлий ставок на тлі осіннього краєвиду. Але він мусив його носити, бо відвідував конкурси краси, до того ж був короткозорий.

Костюми його були пошиті в одній із тих дорогих, хоч і маленьких, кравецьких майстерень, про які великий світ поки що не знав. Рік тому вона ще працювала на листонош, та раптом отримала замовлення від якогось актора, і всім турботам настав кінець. Хтось у нічному клубі казав:

— Я винен Чіпекові тисячу марок.

— А хто це? — питав його співрозмовник.

— А ви не знаєте, хто такий Чіпек?

І співрозмовник починав думати, чи не краще було сказати, що він знає Чіпека, не признаватися вголос, що й не чув про нього.

— Чіпек — найкращий кравець у Європі! — проголошував боржник (а якщо він був дотепний, то казав: «У Європі і в околицях!»)

Тоді всі відсували стільці й починали оглядати костюм.

У ньому було повно прихованих, дуже тонких, непомітних на перший погляд вартостей, які міг поцінувати тільки знавець. Отож знавець починав докладно пояснювати, що петельки на вилогах цнотливо зашиті, хоч мають такий вигляд, наче в них можна вткнути квітку. Кишені всередині сірі, а не білі, штани тримаються без паска і без шлейок, а жилет не має ззаду пряжки. Внутрішні кишені піджака з хлястиками, а підшивка знизу не пришита, тільки підрублена, «щоб не витягався матеріал», як кажуть фахівці.

Цьому Чіпекові, якого артисти вже кілька років рекомендували один одному, «давав роботу», за його словами, й Арнольд.

— Усі тепер одягаються в Чіпека, — пояснював він.

Арнольд показав мені деякі приховані вартості свого вбрання, яких не помітили й ніколи не помітять інші клієнти. Пригадую собі жилет, так дивовижно скроєний, що його можна було носити «низько» й «високо», тобто з великим і малим викотом, залежно від кольору костюма.

Як далеко були вже ті часи, коли Арнольд носив простецький костюм із перефарбованого військового сукна! Мій приятель Ціппер призвичаївся до багатьох дорогих дурничок, його краватки могли б правити за взірець, це доводилось визнавати навіть тим, хто неприхильно ставився до нього, його черевики були пошиті за міркою і ручним способом, а до крамниць готових товарів Ціппер відчував таку відразу, як я до різниць.

Багато хто сушив собі голову над його стосунками з дружиною.

— Що вона робить з таким чоловіком? — питали злостиві.

— Що він робить з такою жінкою? — питали добродушні.

— Чому вони не розлучаться, як усі? — питали безсторонні.

Проте Ерна особливо наголошувала на своєму дивному подружньому житті. Коли її хтось питав про їхні стосунки, вона пояснювала:

— Ми з моїм дорогим Арнольдом брали католицький шлюб і не можемо розлучитися.

Ерна казала це навіть у моїй присутності, а я ж був їхнім свідком, коли вони брали цивільний шлюб!