Розділ «Йозеф Рот Марш Радецького та інші романи»

— Любий докторе Сковронеку, — сказав він. — Чи не звеліли б ви, щоб мені принесли канарку?

Йому принесли канарку з оселі старого Жака.

— Дайте їй грудочку цукру! — попрохав окружний начальник.

І канарка отримала грудочку цукру.

— Таке любе створіння! — сказав окружний начальник.

Сковронек повторив:

— Любе створіння!

— Воно переживе нас усіх! — сказав пан фон Тротта. — Дяка Богові!

Потім окружний начальник попрохав:

— Покличте священика! Але приходьте знов!

Доктор Сковронек перечекав священика. Потім зайшов до спальні. Старий пан фон Тротта тихо лежав на подушках. Очі в нього були напіврозплющені. Він сказав:

— Вашу руку, любий друже! Чи не принесли б ви мені портрета?

Доктор Сковронек знайшов робочий кабінет, став на стілець і зняв з гачка портрет героя Сольферіно. Коли він повернувся, тримаючи портрет обома руками, пан фон Тротта вже не зміг на нього подивитися. Дощ стиха вибивав по шибках.

Доктор Сковронек, тримаючи портрет на колінах, чекав. За кілька хвилин він підвівся, узяв руку пана фон Тротти, нахилився до грудей окружного начальника, глибоко зітхнув і стулив померлому очі.

То був день, коли тіло цісаря спускали в склеп монастиря капуцинів. Три дні згодом спустили в могилу тіло пана фон Тротти. Бургомістр міста В. сказав промову. Вона, як і всі промови того часу, починалася зі згадки про війну. Далі бургомістр сказав, що окружний начальник віддав цісареві свого єдиного сина і, незважаючи на це, лишився жити й не покинув служби. Тим часом невтомний дощ поливав простоволосі голови всіх тих, що зібралися біля могили, і кругом шуміли й шаруділи мокрі кущі, вінки і квіти. Доктор Сковронек, у незвичній для нього уніформі головного лікаря ополчення, силкувався прибрати суто військової постави «струнко», хоч зовсім не вважав її найбільш доречною для вираження пієтету. Бувши наскрізь цивільною людиною, доктор Сковронек думав собі: «Смерть зрештою — не генерал-майор медичної служби!». Потім він один із перших підійшов до могили. Зневажливо глянувши на лопату, яку простяг йому один із копачів, доктор нахилився, відколупнув грудку вогкої землі, розім’яв її в лівій руці і кинув правою дрібненькі грудочки на домовину. Потім він відійшов. Йому спало на думку, що вже звернуло з обіду, наближалася година шахової гри. Він більше не мав партнера, проте вирішив піти до кав’ярні.

Коли вийшли з цвинтаря, бургомістр запросив доктора до свого повозу. Сковронек сів туди.

— Мені хотілося згадати ще й про те, що пан фон Тротта не міг пережити цісаря. Як ви гадаєте, пане докторе?

— Не знаю, — відповів доктор Сковронек. — Мені здається, вони обидва не могли пережити Австрії.

Перед кав’ярнею доктор Сковронек попрохав зупинити коней. Як і кожного дня, він рушив до звичного столика. Шахівниця вже стояла там, наче окружний начальник не помер. Кельнер прийшов забрати її. Але Сковронек сказав:

— Облиште!