Розділ «Йозеф Рот Марш Радецького та інші романи»

Проте й цих слів уже ніхто не чув. А втім, він одразу побачив, що капуцин уже прийшов.

— Довго ж мені довелося чекати! — сказав цісар.

Потім почав згадувати свої гріхи. «Пиха!» — спало йому на думку.

— Я був пихатий! — сказав він.

Він вичитував гріх за гріхом, як їх перелічено в катехизисі. «Я надто довго був цісарем!» — подумав він. Але йому здалося, що він це сказав.

— Усі люди вмирають. І цісар умирає.

І водночас йому здавалося, ніби десь далеко звідси вмирає та часточка його єства, що була в ньому царственною.

— Війна — теж гріх! — сказав він уголос.

Проте священик його не почув. Франц Йосиф знову здивувався. Щодня надходили списки полеглих, війна тривала з 1914 року.

— Покласти край! — сказав Франц Йосиф.

Його не почули.

— Якби ж я був поліг під Сольферіно! — сказав він.

Його не почули.

«Можливо, — думав він, — я вже помер і розмовляю мовою мерців. Тому мене тут не розуміють». І він заснув.

А надворі, під нескінченним дощем, із капелюхом у руці, чекав серед простої челяді пан фон Тротта, син героя Сольферіно. Дерева в Шенбрунському парку шуміли й «сичали», дощ шмагав їх тихо, терпляче, щедро. Надійшов вечір. Сходилося дедалі більше цікавих. Парк сповнився людьми. Дощ не вщухав. Ті, що чекали, розбрелися парком, одні приходили, інші йшли собі. Пан фон Тротта все стояв. Запала ніч, сходи спорожніли, люди пішли спати. Пан фон Тротта пройшов ближче до брами. Він чув, як під’їздили повози. Деколи над його головою гучно відчинялося вікно. Лунали голоси. Браму відчинили, потім зачинили знов. Його ніхто не помітив. Дощ ішов, невтомний, тихий, дерева шуміли й гойдалися.

Аж ось забамкали дзвони. Окружний начальник рушив іти. Він спустився пласкими сходами наниз, перейшов алеєю до ґратчастої залізної хвіртки. Тієї ночі вона стояла відчинена. Він пройшов увесь довгий шлях до міста, простоволосий, з капелюхом у руці, не зустрівши ані лялечки. Ішов дуже повільно, наче за домовиною. Коли почало сіріти, він дістався готелю.

Він поїхав додому. В окружному місті В. також ішов дощ. Пан фон Тротта викликав панну Гіршвіц і сказав:

— Я піду ляжу, шановна! Я втомився!

І вперше на своєму віку за дня ліг у постіль.

Заснути пан фон Тротта не зміг. Він загадав покликати доктора Сковронека.