Розділ «Йозеф Рот Марш Радецького та інші романи»

— Тепер ходімо до нашого пацієнта, — сказала пані фон Таусіґ.

Бо сльози підступили їй до очей, а вона вважала, що їй не можна плакати.

Хойницький сидів у голій кімнаті, звідки прибрали всі меблі, бо інколи він шаленів. Він примостився на стільці, усі чотири ніжки якого були міцно пригвинчені до підлоги. Коли окружний начальник зайшов, він підвівся, пішов назустріч гостеві й сказав до пані фон Таусіґ:

— Вийди, Валі! Нам треба обговорити дещо важливе!

І вони лишилися самі. У дверях було вічко. Хойницький пройшов до дверей, затулив його спиною і сказав:

— Вітаю вас у моїй господі!

Голий його череп з якихось незбагненних причин здавався панові фон Тротті ще голішим. Із трохи лупатих великих синіх очей хворого ніби віяло крижаним вітром, морозом, що наче шугали над його жовтим, худим і водночас одутлим обличчям і пустельною, голою лисиною. Правий кутик рота Хойницького час від часу посіпувався. Так наче він збирався усміхнутися правим кутиком вуст. Його здатність усміхатися цілком перемістилася в той правий кутик, назавжди покинувши всю решту рота.

— Сідайте! — сказав Хойницький. — Я звелів викликати вас, щоб повідомити вам дещо важливе. Нікому про це не кажіть! Крім вас і мене, сьогодні про це ще не знає жодна душа! Старий помирає!

— Звідки вам це відомо? — запитав пан фон Тротта.

Хойницький, усе ще стоячи під дверима, наставив пальця на стелю палати, тоді приклав його до губів і сказав:

— Згори!

Потім обернувся, відчинив двері й гукнув:

— Сестро Валі! — І сказав до пані фон Таусіґ, яка з’явилася негайно: — Аудієнцію скінчено!

Він уклонився. Пан фон Тротта вийшов. Він ішов довгими коридорами в супроводі пані фон Таусіґ і спустився широкими сходами наниз.

— Можливо це допомогло! — сказала вона.

Пан фон Тротта попрощався й поїхав до радника міністерства шляхів сполучення Странського. Він сам не знав гаразд, чому. Він поїхав до Странського, одруженого з уродженою Копельманн. Странські були вдома. Окружного начальника впізнали не враз. А тоді привіталися з ним, як йому здалося, зніяковіло, й смутно, і холодно водночас. Його частували кавою і коньяком.

— Карл Йозеф, — сказала пані Странська, уроджена Копельманн, — як став лейтенантом, відразу приїхав до нас. Він був славний хлопець.

Окружний начальник гладив бакенбарди й мовчав. Потім прийшов син Странських. Він кульгав, на це було бридко дивитися. Він кульгав дуже. «Карл Йозеф не кульгав!» — подумав окружний начальник.

— Кажуть, що старий помирає, — несподівано мовив радник Странський.

Тоді окружний начальник негайно підвівся й пішов. Адже він знав, що старий помирає. Йому сказав про те Хойницький, а вже Хойницький завжди все знав, як ніхто. Окружний начальник поїхав до приятеля своїх юних літ Сметани в канцелярію обер-гофмейстера.