Розділ «Чорний пес»

— Мойра оселилась тут, коли їй ішов другий десяток, — мовив Олівер.

— А я приїхав сюди з Лондона десь вісім років тому. Я жив в Тернхем-Гріні. Колись приїздив сюди відпочивати — мені тоді було чотирнадцять — відтоді так і не зміг забути це село. Таке не забувається.

— Як то кажуть, земля просочується в кров, — сказала Мойра.

— А кров просочується в землю, — відказав Олівер. — Так чи інакше. Візьміть, наприклад, оце дерево, на якому висіла труна тортур. Всередині людей тримали, доки від них нічого не лишалось. З волосся птахи вили гнізда, а плоть об’їдали ворони, так що зоставалися самі кістки. Або принаймні доки не з’являвся новий труп, який можна було виставити напоказ.

Тінь здогадувався, що таке труна тортур, та однак уточнив. Не зайве було розпитати детальніше, адже Олівер явно був тою людиною, яка любила дізнаватися цікаві речі і ділитися цими знаннями з іншими.

— Це щось на кшталт великої залізної клітки. Їх використовували, щоб виставляти напоказ тіла страчених злочинців після звершення правосуддя. Клітки замикали, щоб сім’я і друзі не могли викрасти тіло і поховати його як годиться, по-християнськи. Вони нібито служили для того, щоб прохожі не збивались зі шляху істинного, хоча я сумніваюсь, що це когось від чогось стримувало.

— А кого страчували?

— Будь-кого, кому не пощастило. Триста років тому існувало більше ніж дві сотні злочинів, за які карали смертю. До їх числа входило подорожування з циганами більше місяця, викрадення овець та будь-чого, що вартувало більше дванадцяти пенсів і написання листа з погрозами.

Здавалось, він збирався продовжити цей довжелезний список, але тут встряла Мойра. «Олівер правду каже щодо смертної кари, проте у цих краях в труну тортур заковували лише вбивць. Бувало, трупи залишалися висіти по двадцять років. Вбивства тут траплялися нечасто.»

А тоді, наче у спробі змінити тему на щось приємніше, вона мовила:

— Ми зараз спускаємось по Шак-лейн. Місцеві жителі кажуть, що в ясну ніч — не таку, як сьогодні — вас може переслідувати Чорний Шак. Це, так би мовити, чарівний пес.

— Ми його ніколи не бачили, навіть у ясну ніч, — додав Олівер.

— І це дуже добре, — сказала Мойра. — Бо якщо його побачиш — помреш.

— От тільки Сандра Вілберфорс казала, що його бачила, а сама здорова, як бик.

Тінь усміхнувся.

— А що цей Чорний Шак робить?

— А нічого, — відповів Олівер.

— Е, ні. Він йде слідом за тобою додому, — виправила його Мойра. — А потім, трохи згодом, ти вмираєш.

— Звучить не надто страшно, — мовив Тінь. — Окрім частини зі смертю.

Вони спустилися у самий низ дороги. Дощова вода річкою лилася по товстих туристичних черевиках Тіні.