Розділ восьмий у котрому йдеться про замки в повітрі, і не лише про них

— Ой, щось я сумніваюся, — заперечив Трістран. — Щоб мене зацікавити, ви маєте запропонувати вигідні умови. До того ж мені потрібні гарантії, що ми з моєю супутницею будемо в безпеці, і що ви не вчините проти нас ніякого зла.

— Дай-но ще раз поглянути на пролісок, — попросила стара.

Яскрава пташка, прив’язана за ногу на срібному ланцюжку, вилетіла з фургона і уважно спостерігала за тим, що відбувається.

— Бідолашка, — сказала Іванна. — Весь час на ланцюзі! Чому ви її не відпустите?

Але стара промовчала, не звертаючи на присутність зірки анінайменшої уваги — принаймні так здавалося Трістранові. Вона сказала:

— Я відвезу тебе до Стіни, і присягаюся своєю честю й своїм справжнім іменем, що під час подорожі жодним вчинком не завдам тобі шкоди.

— А також не допустите завдання шкоди мені й моїй супутниці через бездіяльність чи у непрямий спосіб, — додав Трістран.

— Як скажеш.

Трістран на хвилю замислився. Цій старій він не довіряв.

— А ще присягніться, що ми прибудемо до Стіни в тому ж вигляді і стані, в якому перебуваємо зараз, і що ви забезпечите нам розміщення і харчування упродовж дороги.

Стара посміялася, але погодилася. Вона знову злізла з сидіння фургона, відкашлялася і плюнула на землю. Потім вказала на плювок, змішаний з пилом:

— Тепер ти.

Трістран слухняно плюнув поряд. Носаком черевика відьма змішала дві мокрі плями в одну.

— Готово, — сказала вона. — Угода є угода. Тепер давай квітку.

На обличчі її так очевидно читалися жадібність і голод, що Трістран мимоволі пошкодував, що не висловив додаткових умов. Проте він чесно віддав карзі батьківський подарунок. Вихопивши пролісок у нього з рук, відьма аж розпливлася в беззубій усмішці.

— Ця квіточка, здається, навіть краща за ту, яку проклятуще дівча віддало за безцінь майже двадцять років тому! А зараз, хлопче, — запитала вона, свердлячи Трістрана своїми пронизливими старими очицями, — скажи мені, ти хоч уявляєш, що носив у петлі для ґудзика?

— Це квітка. Скляна квітка.

Стара розреготалася так сильно і несподівано, що, здавалося, от-от задихнеться.

— Це заморожені чари, — пояснила вона. — Річ сили. Те, що у правильних руках може творити дива. Ось дивися.

Відьма підняла пролісок над головою і опустила вниз, провівши ним хлопцеві по лобі.