Розділ «Епілог у котрому добігають кінця відразу кілька історій»

Епілог

у котрому добігають кінця відразу кілька історій

Багато хто вважав цей день найважливішим в історії Штормгольда: пані Уна, яку вважали загиблою (подейкували, що її в дитинстві викрала відьма), повернулася до гірського краю. Після того, як вона проїхала на паланкіні з трьома слонами на чолі процесії, розпочалися радісні святкування з феєрверками — офіційні й не дуже.

Радість мешканців Штормгольда та усіх його домініонів просто не мала меж, коли пані Уна оголосила, що за час своєї відсутності народила сина, котрий — у зв’язку з імовірною загибеллю її останніх двох братів — став прямим спадкоємцем трону. Крім того, вона повідомила, що хлопець вже носить на шиї Камінь Влади.

Сам спадкоємець і його наречена повинні були приїхати незабаром, хоча пані Уна не знала точної дати їхнього прибуття — і це її, схоже, трохи дратувало. На час відсутності спадкоємця пані Уна оголосила, що правитиме Штормгольдом на правах регента. І правила вона вельми добре: під її керівництвом усі домініони досягли розквіту — як на горі Гуон, так і навколо неї.

Через три роки до містечка Хмарний Кряж біля самого краю володінь Штормгольда завітали стомлені мандрівники, чоловік і жінка, припорошені пилом, зі змученими ногами. Вони зняли кімнату у корчмі, де відразу замовили бляшані ночви гарячої води. Мандрівники прожили у корчмі кілька днів, балакаючи з відвідувачами і гостями. Останнього вечора жінка зі сліпучо-білим волоссям, що трохи накульгувала на одну ногу, поглянула на свого супутника і сказала:

— То що?

— Ну, — відповів той, — здається, мати править цілком непогано.

— Ти й сам би непогано правив, — глузливо зазначила вона, — якби нарешті прийняв трон.

— Можливо, — погодився чоловік. — Було б непогано колись це зробити. Але ж на світі стільки всього, чого ми ще не бачили. Стільки людей, з якими ми ще не познайомилися. Стільки несправедливості, якій треба покласти край, стільки непереможених лиходіїв і небачених краєвидів! Ти ж розумієш…

Жінка хитро всміхнулася.

— Гаразд, — сказала вона, — принаймні ми не нудьгуватимемо. Але треба твоїй мамі хоча б записку лишити.

Незабаром корчмар послав до пані Уни, правительки Штормгольда, хлопчину з листом, запечатаним сургучем. Перш ніж зламати печатку і читати листа, пані Уна розпитала хлопця про мандрівників — чоловіка і дружину. Лист, адресований їй, був дуже короткий. Крім привітань там були всього два рядки:

«Нас безнадійно полонив білий світ.

Чекай на нас тоді, коли ми прибудемо!»

Лист був підписаний Трістраном, а поряд з його підписом стояв відбиток пальця, що сяяв і мерехтів у тіні, ніби присипаний зоряним пилом.

Пані Уна змушена була радіти й цьому — а який в неї був вибір?

Пройшло ще п’ять років, і двоє мандрівників остаточно повернулися до гірської фортеці. До них — брудних, вбраних в обірване лахміття — на превеликий сором цілої країни спочатку поставилися як до волоцюг; але потім чоловік показав топаз, що висів в нього на шиї на срібному ланцюзі — і всі зрозуміли, що це і є єдиний син пані Уни.

Спадкоємець прийняв трон, і почалися святкування, що протривали місяць. Після цього вісімдесят другий лорд Штормгольда почав правити. Він прагнув приймати якомога менше рішень, але якщо вже їх приймав, рішення були справді мудрими — навіть якщо спочатку це було не очевидно. Він прославився як великий стратег і відважний воїн, хоча колись обпечена лівиця до бою вже не годилася. Саме під його командуванням була одержана перемога у війні з Північними Гоблінами, коли ті перекрили дороги для мандрівників; він уклав довготривалу мирну угоду з Орлами Високих Скель — ця мирна угода дійсна і понині.