Розділ шостий Що сказало дерево

Розділ шостий

Що сказало дерево

Трістранові Торну снився сон.

Снилося, що він заліз на яблуню і зазирає крізь вікно до спальні Вікторії Форестер, а та роздягається. Але щойно вона зняла плаття, під яким виявилася довга широка сорочка, Трістран відчув, що гілка під його ногами прогинається, тріщить, і ось він уже летить, перевертаючись у місячному світлі.

Але летів він чомусь не вниз, а до Місяця.

І Місяць говорив із ним.

— Будь ласка, — шепотів Місяць голосом, трохи схожим на голос його матері, — прошу тебе, захисти її. Захисти моє дитя. Їй загрожує лихо. З мого боку докладено всіх зусиль.

Місяць, напевно, сказав би більше — але раптом перетворився на своє відображення у воді й затремтів. Трістран відчув, що по щоці його повзе павук, а м’язи шиї затерпли. Він підняв руку, щоб струсити павука, і в очі вдарило вранішнє сонце, а весь світ навколо засяяв золотом і зеленню.

— Ти бачив сон, — сказав молодий жіночий голос звідкись зверху. Голос був приємний, хоч і з дивним акцентом. Трістран чув, як у кроні мідно-червоного бука шелестить листя.

— Так, — відповів він невідомій істоті на дереві. — Я бачив сон.

— Мені теж сьогодні снився сон, — продовжив голос. — Уві сні я дивилася вгору, бачила весь ліс, і через ліс їхало щось величезне. Воно дедалі наближалося, і я зрозуміла, що це таке. — Тут голос несподівано замовк.

— І що ж то було? — запитав Трістран.

— Усе, — відповіла дівчина. — Це був Пан. Коли я була зовсім молодою, хтось — може, якась балакуча білка, може, сорока або навіть рибка — хтось розповів мені, що наш ліс належить Панові. Ну, не в звичному сенсі належить. Він би не став його комусь продавати, огороджувати парканом…

— Або рубати дерева, — запопадливо підказав Трістран.

Знову запанувала тиша. Хлопець подумав, що дівчина кудись пішла.

— Агов! — гукнув він. — Ви тут?

Зверху знову почувся шерех листя.

— Не говори такого, — сказав жіночий голос.

— Перепрошую, — відгукнувся Трістран, не зовсім розуміючи, за що перепрошує. — Ви казали, цей ліс належить Панові…