Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

— Хіба вони не сказали, де та схованка? — спитав Тілокі. — Чи, може, бодай якось натякнули?

Ярвен знічено похитала головою й розчаровано промовила:

— Я ламала собі голову над цим весь час. Пригадую, вони сказали: «На півночі, в лісі». Одначе ліси ростуть в усій Скоґландії! І що вони мали на увазі: північ південного острова чи північний острів?..

— Але ж у тебе стільки людей, Нагіро! — вигукнула Малена. — Хіба не так? Якщо ти всім їм скажеш шукати мого батька, якщо всім їм повідомиш, що король іще живий, то, може, хтось із них і пригадає щось таке, про що чув чи що бачив! Тим-то я й хотіла повернутися до тебе, Нагіро! Бо нас лише троє: Йоас, Ярвен і я, а в тебе — сотні, й вони тебе слухаються! Якщо всі твої люди вирушать на його пошуки…

— Навіть якби на пошуки короля вирушили всі мої люди, то знайшли б вони його лише завдяки неймовірній випадковості, — промовила Нагіра. — Ти все ж таки поміркуй, Малено! Вони що — мають переривати всі будинки й хати на обох островах? І як це взагалі можна робити, не привертаючи уваги віце-короля та його людей? Як тільки Норлін запідозрить, що ми знаємо, що король іще живий, і що ми хочемо його звільнити… Ти ж бо й сама розумієш: тоді він уже не зволікатиме жодної хвилини й стратить його!

— То ти відмовляєшся?! — скрикнула Малена. — Тепер, коли ми знаємо, що мій батько ще живий, ти відмовляєшся?! — Вона вдарила кулаком по столу, і на ньому розпливлася невеличка калюжка кави. — Та вже ж, для тебе в цих пошуках — жодного видовища, еге ж? Ні бомби, ні вибуху, ні руїн — анічогісінько такого, що потішило б справдешніх бунтарів! Це так, Нагіро? Це так?

Нагіра довго дивилася на принцесу, нарешті промовила:

— Що ж, вибачитися ти зможеш і згодом. А ми спробуємо довідатись, де вони тримають короля, в інший спосіб. І я навіть знаю вже, в який. Вона має повернутися до них.

Ярвен не відразу збагнула, що йдеться про неї. Її ім’я Нагіра не згадала, пальцем на неї не вказала, навіть не глянула в її бік.

— Якщо ви справді впевнені, що на неї можна покластися, тоді вона має повертатися в Естерлінд.

— Але ж!.. — тільки й прошепотіла Ярвен.

Уваги на неї не звернули навіть Малена з Йоасом.

— Підслухала його один раз, підслухає й другий, — промовила Нагіра тоном, що не терпів заперечень. — Вона може перешукати папери, всілякі записи і знайти якусь підказку чи натяк. Уночі. А якщо її спіймають на гарячому, то, про мене, нехай скаже, що вона сновида. Він нічого їй не зробить! А якщо вистачить спритності, то може навіть спробувати випитати в нього.

Тілокі зловтішно засміявся.

— А чом би й ні? — роздратовано кинула Нагіра. — Адже сама казала, який він став сентиментальний, коли побачив її. А коли вона повернеться до нього — брудна, голодна, невиспана, коли розкаже, як лише завдяки хитрощам пощастило втекти від бунтарів, як увесь цей час перебивалася — без сну, без їжі, поки дісталася до нього… Чи не здається вам, що тоді навіть отой великорозумний Больштрем повірить, якою ненавистю до своїх жорстоких викрадачів вона палає?!

— Цього, мабуть, буде замало, — озвався Тілокі. — Про те, де тримають короля, вони їй однаково не скажуть.

— Ти молодий, Тілокі, — заперечила Нагіра. — Ти ще не знаєш людей. — Вона замислено кивнула головою. — Уявляєте, як вони всі зрадіють, коли знов матимуть принцесу й у неділю вона вийде разом з Норліном на балкон! І на очах у всього народу підтримає його! А в тому, що тепер Ярвен робитиме це від усієї душі, годі й сумніватися, адже вона й сама постраждала від ворогів віце-короля! Його вороги — тепер і її вороги! — Вона засміялась. — І коли Ярвен про щось у нього спитає, то це виглядатиме цілком природно, — додала Нагіра. — Хто зазнав того, чого зазнала вона, неодмінно спитав би, і якщо вона зробить це досить розумно…

Ярвен відчула, як усередині в неї наростає страх — наче хвиля, що ось-ось накриє її з головою. Повертатися вона не хотіла, не хотіла повертатися сама. Нізащо.

— Я теж гадаю, що це, мабуть, якось можна було б вивідати! — промовила вона. Голос у неї мало не зривався, їй і самій він здавався аж надто збудженим, хрипким і чужим. — Адже в Естерлінді людей не багато, отож можна було б, мабуть, уночі… — І завагалась. Ні, вона робить таки щось не те; Малена запевне боїться не менше, ніж вона, Ярвен. Але їй було вже байдуже. Байдужісінько. — Та, може, нехай краще піде все ж таки… Малена? Вона ліпше знає той маєток і, безперечно, багато швидше…

— Пусте! — різко кинула Нагіра. — Тією, хто піде, будеш ти! Якщо він кому-небудь і відкриє свою таємницю, то найшвидше тобі.