Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

— А в поліцію теж не можемо заявити… — сказала Ярвен і рвучко повернула голову вбік: десь у кущах почулося шарудіння. — Щоб вони пошукали його.

Йоас сердито засміявся й кинув:

— Та вони шукатимуть радше нас, ніж його!

Усі помовчали. Вони до самого вечора сушили собі голови, міркували так і сяк, розмовляли, але на думку їм так нічого й не спало. «Тепер ситуація, по суті, ще гірша, ніж була досі, — зітхнула Ярвен. — Знати, що вихід є, відчувати, що він десь близько, перед очима — й усе ж таки не бачити його!»

Згодом вона почула те шарудіння знов, цього разу вже ближче.

— Йоасе! — покликала вона. — Мені здається, я чую…

Малена також підвела голову й цикнула:

— Цсс! — І приставила пальця до губів.

У кущах — ані шелесь.

— Ох, жінки, жінки! — зітхнув Йоас. — У лісі ще й не вечір, а вони вже обмирають зі страху! Бідолашним зайчикам, козулям та білочкам цілими годинами хоч не ворушись — тільки через те, що до їхніх володінь завітали такі непрохані гості, як ми!

Ярвен з полегкістю кивнула головою.

— Малі, а чи не згадував Норлін коли-небудь про якусь місцевість? — спитав Йоас. — Не думаю, що вони запроторили твого батька до котроїсь із в’язниць, це привернуло б надто велику увагу. З розповіді Ярвен напрошується висновок, що його примістили десь у звичайнісінькому будинку, тільки той будинок схований від людських очей. А то чого б вони так потерпали, що він од них утече?

— Угу, — буркнула Малена.

— Гадаєш, він скоріше на півдні? — провадив Йоас. — Подумай гарненько, Малі! Чи на півночі? Що ти про це думаєш?

Малена здвигнула плечима й тихо промовила:

— У Норліна, як-не-як, стільки людей! А Скоґландія така велика… Є такі дрімучі ліси, в нетрях яких ще ніколи не ступала людська нога! Звідки ж мені знати…

Вона не доказала. Нападники вискочили з кущів блискавично й усі одночасно. Навіть якби втікачі встигли закричати, їм би це однаково не допомогло: поблизу не було нікого, хто б їх почув. До того ж нападники про всяк випадок відразу позатискали їм роти. Їх налічувалося щонайменше чоловік шість, і ніякої форми на них не було.

«Отже, таки ніщо не допомогло, — подумала Ярвен, сама вражена тим, як ясно мислить. — Виходить, ми знов у Норлінових руках».

Один тримав її за плечі, другий — за ноги. Не дуже обережно її поклали в іржавий кузов старенького комбі, відразу за нею — Малену й нарешті Йоаса.

«Добре, що хоч не позатикали кляпами ротів». Ярвен перехопила очима Маленин погляд. На її подив, у тому погляді мало не світилася радість.