Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

Ярвен нишком зиркнула на Нагіру. Дивно, але ненависть з Нагіриного обличчя зникла. Якби Ярвен спитали, що вона бачить на ньому тепер, на думку їй спало б співчуття.

— Усі ці роки вона мене обманювала! — прошепотіла Ярвен. — Завжди, завжди, завжди! Не знаю, чи зможу я коли-небудь їй пробачити.

— А що їй лишалося робити? — озвався Йоас. — Допустити, щоб ти виростала зі страхом, що колись вони прийдуть зі Скоґландії — може, люди короля, а скоріше, мабуть, люди Норліна, — й заберуть тебе? Хіба не досить було того, що вона сама потерпала за тебе — потерпала постійно, жахливо. Звісно, вона, щойно виїхала зі Скоґландії, мусила переховуватись, обзавестися фальшивими паперами. Але ж вона ні на мить не могла забувати про те, що її спробують вистежити, що до неї можуть дістатися. Хіба вона могла бути певна, що хтось не прийде й не викраде тебе?

— Тим-то вона завше так жахливо всього й боялася, — пробурмотіла Ярвен. — Ох, бідолашна мама…

— Ну, ось, так уже краще, — сказав Йоас. — Нарешті ти втямила. Твоя мати — сестра короля, улюблена принцеса всіх скоґландців, за якою вони вже стільки років сумують!

— А я? — спитала Ярвен і рвучко сіла. — Виходить, я теж?..

— Ну, звичайно! — вигукнула Малена. — Ти — третя в престолонаслідуванні. Першою йду я, потім твоя мати, а тоді вже — ти. Принцеса Ярвен Скоґландська, в якій поєдналися північ і південь!

— Північ і південь… — промурмотіла Ярвен. — Авжеж, звичайно. Норлінова донька.

Вона помовчала.

— Сподіваюся, тепер ти розумієш, чому до нього треба йти саме тобі, — суворо промовила Нагіра. Увесь цей час вона лише слухала. — Він вочевидь був дуже щасливий, коли знайшов тебе! Його втрачена донечка, його Ярвен! Коли ви побачилися вперше, він себе мало не виказав.

— Так, — тихо мовила Ярвен.

В очах у нього тоді стояли сльози, він ледве вимовив, затинаючись, її ім’я. Норлін любив її, попри свою жадобу до влади, підступність, жорстокість і мерзенність. Віце-король любив її, в цьому не було сумніву. Норлін — її батько. Адже їй завжди так хотілося мати батька…

— Заради Бога, тільки не розпускай знову патьоки! — сказала Нагіра. — Як є, так уже є, і ти нічого не зміниш!

— Але я цього не хочу, не хочу! — прошепотіла Ярвен. Крізь схлипування її слова ледве можна було зрозуміти. — Зробіть щось, щоб це була неправда!

І знову до неї ступив Йоас. Пригорнув її й сказав:

— Ми тут нічого не вдіємо, Ярвен, сама знаєш. І ніхто нічого не вдіє. Але, повір мені, я розумію, що тепер у тебе на душі.

— Я не хочу бути донькою якогось… — схлипувала Ярвен, відчуваючи, що її ось-ось замлоїть. — Він злочинець! Гіршого світ не бачив! Я — не його донька, не донька злочинця! Я ж не донька злочинця! Не хочу бути донькою злочинця!

— Заспокойся, Ярвен, усе ж бо гаразд, — прошепотів Йоас. Тепер з нею розмовляв лише він, лише він утішав її. — Норлін — не злочинець, отож і ти — не донька злочинця! Ти — та, хто ти є, Ярвен, нічого ж не змінилося! Ти й досі така самісінька, якою була доти, як ми тобі про все розповіли. Ти — Ярвен, чуєш мене? Ярвен, яка не виказала нас, коли ми втікали, яка хоче допомогти нам урятувати Скоґландію. Нічого не змінилося, Ярвен! Ти лишаєшся сама собою!

Його рука гладила її голову, плечі, гладила знов і знов, і він знов і знов проказував ті самі слова, так наче це було заклинання. І Ярвен помалу заспокоювалась.

— Так, я й досі та сама Ярвен, — шепотіла вона. — Так, певна річ, це правда.