Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

Нагіра замислено поглянула на неї й промовила:

— Напевно ми цього ще не знаємо, Малі. Господи, ти так виросла відтоді, як востаннє каталася в мене на колінах!

— Адже це було вже майже десять років тому, — сказала Малена. — Чи десь так. Тоді ти вирішила, що маєш неодмінно вирушити на північ і збирати навколо себе бунтарів.

— Це правда, я тоді так вирішила, — промовила Нагіра. — І не змінила свого рішення й тепер. Ти ж бо сама бачиш, Малено, як воно обернулося. Сама бачиш, чого домагається твій дядько. І що тепер його поглядів не зовсім поділяєш навіть ти. — Вона стулила повіки. — Принаймні вже не поділяєш, бо на свій день народження ти радо стояла з ним на балконі й помахувала людям ручкою… З цього я роблю висновок, що ти від нього втекла. Адже ви втекли всі троє, чи не так?

Малена кивнула головою й відповіла:

— А то я, мабуть, навряд чи відрізала б свої коси. А на мій день народження на балконі й у відкритій машині була не я. — Вона показала на Ярвен. — То була вона.

Нагіра хвилю помовчала, тоді пробурмотіла собі під ніс:

— Отже, то була Ярвен. Ну, звісно, хто ж іще! То чому ж Ярвен, коли вже їй вочевидь так аж-аж-аж як скортіло підтримати Норліна… Чому ж вона тепер тут, з тобою, а не допомагає й далі вводити в оману та обдурювати народ Скоґландії?

Ярвен злякано помітила в Нагіриному погляді лють — ба навіть щось більше, ніж лють, щось таке страшне, від чого голос у жінки затремтів. Те, що зблиснуло в Нагіриних очах, було неприхованою ненавистю. «Звідки вона знає, як мене звати? — подумала Ярвен. — Хто їй про мене розповів?»

— Нехай краще Ярвен розкаже тобі свою історію сама, — промовила Малена й підбадьорливо всміхнулася до Ярвен. — І щоб ти знала, Нагіро: те, що вона розповідає, — щира правда, слухай уважно. Коли ми втекли на північ, Нагіро, та ще й після того вона не раз могла б виказати нас із Йоасом. Те, що розповідає Ярвен, — щира правда, Нагіро! Ми з Йоасом їй віримо.

— Меоноку! — гукнула Нагіра. — Лороку! Ходіть сюди. Послухаймо, що розкаже нам… Ярвен.

Ярвен обвела всіх поглядом, тоді набрала повні груди повітря. Тілокі стояв біля плити, Нагіра приготувалася слухати, прихилившись до мисника. Меонок з Лороком застигли на порозі.

— Усе це сталося лише через фільм, — прошепотіла Ярвен; тим часом на екрані телевізора вертоліт знов облітав руїни стадіону. — І через те, що я так зраділа, коли вони вибрали саме мене…

Коли Ярвен скінчила свою розповідь, на кухні запала мертва тиша. Наприкінці Малена з Йоасом почали раз у раз переривати її, і про те, як вони пробиралися на північ з Нануком, утікачі розповідали вже втрьох. Ярвен давно зрозуміла, що в пошуках короля Малена з Йоасом розраховували на допомогу Нагіри й питала себе, чого від них зажадає натомість Нагіра. Ярвен згадала про кратер біля парламенту й про стадіон.

Тілокі прокашлявся і сказав:

— То он воно як було. — І кинув замислений погляд на Нагіру. — Що ж, тоді…

— Тоді вам не завадило б принаймні розв’язати нас, — урвав його Йоас. — Адже тепер ми, так би мовити, по один бік барикад проти отого хитрого лиса.

Нагіра кивнула головою й мовила:

— Меоноку!

— Щоправда, по один бік ми з вами лише через те, що ваш теракт на стадіоні вам нічого не дав! — промовила Малена. — Якби хоч одна-однісінька людина була загинула, Нагіро, я б ніяких спільних справ з тобою нізащо б не мала! І щоб не було непорозумінь: ми тебе не підтримуватимемо, якщо ти влаштовуватимеш теракти проти людей, наражатимеш на небезпеку людські життя, якщо ти хоч… Я — принцеса Скоґландська, і кожен скоґландець, байдуже звідки він — з півдня чи з півночі, перебуває під моїм захистом. Я не допущу, щоб бодай одному з них хоч волосина з голови впала!