Розділ «29. Бавдоліно прибуває у Пндапецім»

— Нубійці дуже дивний люд. Ти знає, вони циркумциліони. Вони добрі воїни тільки тому, що прагнуть мучеництва. Війни нема, а вони прагнуть мучеництва негайно. Нубійці єсть як діти — негайно хоче мати те, що їм до вподоби.

Він сказав щось нубійцю, і той відійшов, похнюпивши носа. На прохання розповісти щось ще про цих циркум-целіонів Ґаваґай сказав, що циркумцеліонами є нубійці. Тоді зауважив, що невдовзі сонце зайде, а базар спорожніє, тому треба поквапитися до вежі.

Натовп і справді рідшав, продавці збирали свій крам у великі кошики; з багатьох отворів, які визирали зі стін скелі, спускалися мотузки, і товар тягли нагору, в оселі. Усі працьовито бігали то нагору, то вниз, і невдовзі ціле місто спорожніло. Тепер воно було схоже на величезний цвинтар з безконечними поховальними нішами, але поступово в цих отворах у скелі почали одне за одним спалахувати світла, а це означало, що мешканці Пндапеціма запалювали коминки й каганці, готуючись до вечора. Завдяки якимсь невидимим каналам дим від цього вогню виходив через верхівку шпилів, і зблякле вже небо було помережане воронястими клубками, які відтак розчинялися серед хмар.

Дійшовши на край Пндапеціма, вони дісталися до якоїсь галявини, а за нею монолітною стіною, в якій не видно було жодного проходу, височіли гори. Наполовину врісши у гору, там видніла єдина штучна споруда в цілому місті. Була то вежа, точніше фасад ступінчастої вежі: вона була широка в основі й дедалі вужчала догори, але не так, як стос коржів, коли менший корж лежить на більшому, утворюючи шар за шаром, — від тераси до тераси безперервно тягнулася спіралеподібна доріжка, і зрозуміло було, що вона заходила і в середину скелі, обвиваючи всю будівлю від основи до чубка. Вежа була всуціль помережана великими склепінчастими дверима, одні поруч з другими, без жодного вільного місця між ними; одні двері від других відділяли тільки одвірки, і вся ця споруда виглядала, немов тисячоока потвора. Соломон сказав, що такою, мабуть, була вежа, споруджена у Вавилоні жорстоким Німродом, щоб кинути виклик Пресвятому, хай буде він прісно благословенний.

— А це, — мовив Ґаваґай з відтінком гордощів у голосі, — це палац Диякона Йоана. Тепер ви стоїть тут і чекає, бо вони знає, що ви прибув, і вас чекає урочисте привітання. А я тепер іде собі.

— Куди ти йдеш?

— Я не може ввійти у вежу. Після того, як Диякон вас приймуть, я вертається до вас. Я ваша провідник по Пндапецімі, я вас ніколи не залишить. Уважайте на євнухів, він — хлопець молодий… — і показав пальцем на Коландрина, — а їм подобається юні. Ave, evcharistb, salam.[124]

Він виструнчився на своїй нозі, прощаючись з ними на дещо військовий манір, обернувся, а за мить був уже далеко.