Розділ «29. Бавдоліно прибуває у Пндапецім»

— Ти казав, що в цьому місті є також євнухи? Вони теж думають неправильно?

— Краще мені не говорити про євнухів — вони занадто могутній. Вони не знається з простим людом. Але вони думає інакше, ніж я.

— А крім їхніх поглядів, гадаю, вони такі ж самі, як і ти…

— А що у мені такого відмінного від них?

— Чортяко ногастий, — нервувався Поет, — хіба ти не знаєшся з жінками?

— З жінками-одноніжками, аякже, знаються, бо вони не думає неправильно.

— І тим своїм одноніжкам ти вставляєш ту свою штуку — прокляття, та де ж вона у тебе?

— Тут, за ногою, як у всіх.

— Крім того факту, що в мене вона зовсім не за ногою, а недавно ми бачили людей, у яких вона над пупком, ти ж мусиш знати, що в євнухів тієї штуки немає зовсім, а тому з жінками вони не знаються?

— Може, євнухам не подобається жінки. А може, у Пндапецімі просто не є жінок-євнушок — я їх ніколи не бачило. Бідолахи, може, вони їм подобається, але вони не може знайти собі жінок-євнушок, та хіба вони може знатися з жінками-блеміями або панотіями, які думає неправильно?

— А ти помітив, що в гігантів тільки одне око?

— У мене теж. Бачиш, я заплющило це око, і має лиш друге.

— Тримайте мене, бо зараз його закатруплю, — казав Поет, почервонівши на виду.

— Одне слово, — мовив Бавдоліно, — блемії думають неправильно, гіганти думають неправильно, усі думають неправильно, крім одноногів. А що про це думає ваш Диякон?

— Диякон не думають. Він повелівають.

Поки вони отак розмовляли, один нубієць упав навколішки перед конем Коландрина і, простягнувши до нього руки й опустивши голову, вимовив кілька слів невідомою мовою, і з тону його відчувалося, що він про щось гаряче прохає.

— Чого йому треба? — спитав Коландрино.

Ґаваґай відповів, що нубієць просить його заради Бога розвалити йому голову цим чудовим мечем, що його Коландрино носить на поясі.

— Він хоче, щоб я його вбив? Чому ж це?

Ґаваґай виглядав збентеженим: