Розділ «Протистояння Книга III»

— Ні! — прошепотів Боббі Террі.

Він почав озиратися.

Клацання пришвидшилося. Швидка хода, поспіх, легкий біг, швидкий біг, блискавичний… і Боббі Террі вже розвернувся, але було пізно, він наближався, Флеґґ наближався до нього, мов якесь жахливе чудовисько з найстрашнішої картини у світі. Щоки темного чоловіка сяяли веселим рум’янцем, очі по-товариському поблискували, і широка, голодна, ненаситна посмішка розтягла йому губи над зубами, великими, мов пам’ятники на могилах, акулячими зубами, і він простягав руки вперед, і в його волоссі лопотіли блискучі воронячі пера.

«Ні!» — намагався сказати Боббі Террі, але не зміг проронити ні звуку.

— АГОВ, БОББІ ТЕРРІ, ТИ ВСЕ ПР-РОСР-РА-А-АВ! — ревів темний чоловік і налетів на нещасного Боббі Террі.

Бувають речі гірші, ніж розп’яття.

Зуби.

Розділ 62

Дейна Юрґенс лежала гола на величезному двоспальному ліжку, слухаючи, як у душі рівномірно шумить вода, і дивилася на власне відображення у великому круглому дзеркалі на стелі, точнісінько такої самої форми й розміру, як ліжко під ним. Подумала, що жіноче тіло завжди найпривабливіше виглядає на спині, коли лежить рівно, живіт гладенький, груди природним чином спрямовані вгору, і ніяке тяжіння не змушує їх виснути донизу. Було пів на десяту ранку 8 вересня. Суддя лежав мертвий уже приблизно вісімнадцять годин, а Боббі Террі значно менше, на свою біду.

Душ шумів і шумів.

«От же в мужика манія чистоти, — подумала Дейна. — Цікаво, що ж із ним таке сталося, що він миється вже півгодини?»

На думку їй спало: як же Суддю так? Хто б міг подумати? На свій лад то була блискуча думка. Ну хто буде підозрювати такого літнього чоловіка? А от Флеґґ, здається, запідозрив. Звідкілясь він точно знав, коли і де. Понад кордоном Айдахо й Ореґону виставили охорону з наказом убити його.

Але цей задум якось не вдався. Від учорашньої вечері всі у верхньому ешелоні тут у Лас-Веґасі ходять як у воду опущені. Вітні Горґан, узагалі класний кухар, дав на вечерю щось схоже на собачий корм, і таке підгоріле, що годі було дібрати смаку. Суддя загинув, але щось пішло не так.

Вона підвелася, підійшла до вікна і подивилася на пустелю. Побачила два шкільні автобуси з Лас-Веґаса, які під палючим сонцем їхали на захід трасою US-95 до авіабази Індіан-Спрінгс, де, як вона знала, проходив щоденний семінар із мистецтва реактивної авіації. На заході була понад дюжина людей, які знали, як літати, але, на превелике щастя — для Вільної зони, — ніхто з них не мав кваліфікації, щоб водити літаки Національної гвардії з Індіан-Спрінгс.

Але вони вчаться. Мамо моя, вчаться ж.

А що найважливіше для неї зараз у загибелі Судді — це те, як вони дізналися про те, чого знати ніяк не могли. Чи немає у Вільній зоні їхнього шпигуна? Напевне, це можливо, думала Дейна; шпигунство — гра двобічна. Але Сью Стерн казала їй, що рішення відсилати агентів було прийняте на закритому засіданні, тож вона дуже сумнівалася, щоб хтось із тих семи членів Комітету працював на Флеґґа. Матінка Ебіґейл одразу б розпізнала, якби в Комітеті хтось скурвився, це по-перше. Дейна була цього певна.

Альтернатива лишалася вельми неапетитна. Флеґґ сам про це просто знав.

Дейна в Лас-Веґасі вже восьмий день і поки що, як видається, є повноправним членом громади. Вона вже набрала досить інформації про те, що тут діється, щоб до смерті налякати всіх удома в Боулдері. Самої тільки навчальної програми для пілотів вистачить для цього з головою. Але найдужче їй особисто було лячно бачити, як люди від тебе відвертаються, щойно ти назвеш ім’я Флеґґа, — наче вдають, що не почули. Дехто при цьому схрещує пальці, падає на коліна чи нишком хреститься, мов від лихого ока, затуляючи руку долонею другої. Він був великим Присутнім / Відсутнім.

Так було за дня. Уночі, якщо трохи посидіти в барі «Левеня» в «Ґранд-готелі» чи в барі «Срібний черевичок» у клубі «Касовий апарат», то можна було почути історії про нього: дізнатися, як починався міф. Вони говорили поволі, зупиняючись, не дивлячись одне на одного, здебільшого п’ючи пиво з пляшок. Якщо вжити чогось міцнішого, то можна втратити контроль над язиком, а це небезпечно. Дейна розуміла: не все, що вони розповідають, правда, але тут, як то кажуть, вишивку від тканини вже не відділити. Чула вона, що він перевертень, вовкулака, що сам розпочав епідемію, що він — той Антихрист, про якого сказано в Одкровенні. Почула про те, як розіп’яли Гектора Дроґана, як Сам дізнався про кокаїн… от власне, так само, як і про Суддю — дізнався, і все.

І в цих нічних розмовах його ніколи не називали Флеґґом, вони наче вірили, що коли назвати це ім’я, то він так і постане перед ними, немов джин із пляшки. Вони казали на нього темний чоловік. Ходак. Високий чоловік. А Пацюк Ервінс звав його «Старий повзучий Юда».