Розділ «Протистояння Книга III»

— А чого ми взагалі про таке лайно заговорили?

— Не знаю… А як там в Індіан-Спрінгс?

Ллойд аж засяяв. Проект в Індіан-Спрінгс — то було його творіння.

— Чудово. Просто клас. У нас буде троє на літаки «Небесний яструб» уже до першого жовтня, а то й швидше. Генк Роусон просто супер. А Чувак-Сміттєбак — так той, блять, справжній геній! У чомусь він не надто тямить, а коли йдеться про зброю — то незрівнянний просто.

Чувака-Сміттєбака Дейна бачила двічі. Обидва рази в неї виникало холодне, слизьке відчуття, коли його химерні, каламутні очі поглядали на неї, і велике, майже фізичне полегшення наставало, коли він очі відводив. Вочевидь, для багатьох інших: Ллойда, Генка Роусона, Ронні Сайкса, Пацюка — він був таким собі талісманом на удачу. Одна з рук Сміттєбака являла собою жахливе місиво обгорілої плоті, і Дейна згадала: дві ночі тому сталося дещо особливе. Генк Роусон про щось розмовляв. Він узяв у рот цигарку, чиркнув сірником, договорив, а потім підкурив і загасив сірник. Дейна побачила, як очі Чувака-Сміттєбака націлилися на полум’я — він навіть дихання затамував. Наче всім своїм єством зосередився на крихітному вогнику. Так людина, що помирає з голоду, дивиться на обід із дев’яти страв. Потім Генк змахнув вогонь із сірника і вкинув почорнілий недогарок у попільничку. Мить скінчилася.

— Він знається на зброї? — спитала вона Ллойда.

— Страх як знається. У моделі «Небесний яструб» під крила чіпляються ракети «повітря — земля». «Сорокопуди». Чудні ж їм назви дають, ага? Так ніхто не міг утнути, як цю херню туди чіпляти. Як їх поставити, як запобіжники налаштовувати. Боже мій, та ми цілий день морочилися, як їх із ящика видобути. От Генк і каже: «Давайте краще Бачка приведемо, коли вернеться — може, він втямить».

— Коли вернеться?

— Ага, він чудний у нас. У Веґасі сидить майже тиждень, але потім доволі швидко звалює.

— А куди?

— У пустелю. Просто сів у «лендровер» — і поїхав. Дивак він, скажу я тобі. По-своєму він майже такий самий дивний, як сам головний. Тут на захід — ні фіга, просто Богом забута пустеля і сміття там. Щоб я так знав. Я колись з’їздив на захід, у таку діру — станція Браунсвілль називається. Не знаю, як він там живе, а от якось примудряється. Шукає нові цяцьки — і завжди кілька штук звідти приганяє. Ось, за тиждень після того, як ми з Лос-Анджелеса вернулися, він припер гору кулеметів з лазерним прицілом — Генк їх називає кулеметами без промаху. А то — протитанкові міни, контактні міни, осколкові міни, контейнер тіофосу[145]. Каже, знайшов цілий склад тіофосу. А ще — дефоліанту стільки, щоб усе Колорадо стало лисе, як яйце.

— Де ж він це все бере?

— Та кругом, — просто сказав Ллойд. — Нюхом чує, солоденька. Але це не так уже й дивно. Більша частина західної Невади й східної Каліфорнії належала старому доброму дядькові Сему. І там він свої іграшки випробовував — аж до атомних бомб. Скоро Бачок нам і таку прикотить.

Ллойд засміявся. Дейні стало холодно, страшенно холодно.

— І грип звідкілясь звідти почався. Я б на це ставку робив. Може, Чувак наш і його знайде. Кажу тобі, він таке просто нюхом чує. Головний каже: просто дайте йому спокій, хай бігає де хоче і робить що хоче. Знаєш, яка в нього зараз улюблена цяцька?

— Ні, — мовила Дейна. Вона не була певна, що аж так хоче знати… але для чого ж вона сюди прийшла?

— Вогневози.

— Які вогневози?

— У нього таких п’ять штук в Індіан-Спрінгс стоять, як гоночні машини у «Формулі-1», — засміявся Ллойд. — Їх у В’єтнамі використовували. Солдатики їх прозивали «зіппо». У них напалму під зав’язку. Сміттєбак їх просто обожнює.

— Чотко, — пробурмотіла вона.