Розділ «Протистояння Книга III»

Невдовзі вона вдала оргазм, дико скидаючи стегнами, скрикуючи. За кілька секунд кінчив і він (вона була в ліжку з Ллойдом уже четвертий день і практично повністю вивчила його ритм), і коли відчула, як по її стегну потекла сперма, випадково кинула погляд на тумбочку.

Чорний камінь.

Червона цятка.

Неначе дивиться на неї.

Раптом Дейну охопило моторошне відчуття, що воно на неї дивиться, що то — його око, з якого вийнято людську контактну лінзу, дивиться на неї, як око Саурона дивилося на Фродо — з темної твердині Барад-Дур, у Мордорі, де лиховісна тінь.

«Він бачить мене, — з безнадійним жахом подумала вона в беззахисний момент, за мить до того, як раціональність узяла гору. — Понад те: він бачить мене НАСКРІЗЬ».

——

Потім, як вона і сподівалася, Ллойд заговорив. Це теж було частиною його біоритму. Він обіймав її за оголені плечі, курив, дивися вгору на їхнє відображення і розповідав, що відбувається.

— Як добре, що я не опинився на місці Боббі Террі, — промовив він. — Ні, красненько дякую, ні. Головний хотів, щоб у старого пердуна голова залишилася неушкодженою, без синців навіть. Хотів її послати назад за гори. І диви, що вийшло. Цей дятел йому випустив дві кулі сорок п’ятого калібру в рило. Зблизька. Мабуть, він отримав по заслузі, але я радий, що то був не я…

— Що з ним сталося?

— Ой, солоденька, навіть не питай.

— А звідки він дізнався? Головний?

— Він там був.

Дейну кинуло в холод.

— Просто випадково нагодився?

— Ага. Він завжди випадково з’являється там, де щось не так. Господи Ісусе, як подумаю, що він зробив з Еріком Стреллертоном — таким юристом вумним, що ми з ним і Бачком їздили до Лос-Анджелеса…

— А що він зробив?

Ллойд мовчав так довго, що Дейна подумала, що він уже не відповість. Зазвичай вона могла підштовхнути його в потрібному напрямку обережними, ввічливими питаннями, щоб він почувався (за незабутнім виразом молодшої сестрички Ллойда) як Цар-Гівно Лайняної гори. Але цього разу в Дейни виникло відчуття, що вона підштовхнула його занадто далеко — і тут Ллойд дивним, здушеним голосом промовив:

— Він просто подивився на нього… На Еріка як словесний пронос нападав: усе він розказував, як він хоче, щоб у Веґасі все запрацювало… нам треба зробити те, нам треба зробити се… Бідака Сміттєбак — він і сам не надто в собі, ти ж знаєш — той просто витріщався на нього, як на актора в телевізорі чи що. Ерік ходить туди-сюди, говорить, наче до присяжних, наче вже доведено, що ось так треба все робити. А він і каже — тихо-тихо: «Еріку!» Ось так. І Ерік на нього подивився. Я сам ні фіга не бачив. А Ерік дивився-дивився… Може, хвилин із п’ять. Очі в нього просто ставали більші, більші… потім слина з рота потекла… потім він гигикати почав… а той із ним, і мені страшно стало. Коли Флеґґ сміється, то це страшно. А Ерік усе гигикає, гигикає, а він тоді каже: «Будете їхати назад, висадіть його в пустелі Мохаве». Ну, ми так і зробили. Мабуть, Ерік там і зараз бродить. Він п’ять хвилин на Еріка подивився — і з глузду його звів…

Він глибоко затягнувся й загасив цигарку. Потім обійняв її.