Розділ без назви (1)

— Учора зранку Бред, Ральф і я пішли й години зо три чи більше досліджували пожарище. Знайшли предмет, подібний до динамітної бомби, приєднаної до рації. Як видається, її було встановлено в шафі вітальні будинку. Білл Скенлон і Тед Фремптон знайшли ще одну таку рацію в амфітеатрі «Світанок», і ми припускаємо, що вибуховий пристрій було активовано звідти. Це…

— «Припускаємо» — всратися можна! — крикнув Тед Фремптон із третього ряду. — Та це той гівнюк Лодер зі своєю шльондрою!

Залою прокотився нервовий шепіт.

І оце хороші люди? Вони на Ніка, Сью, Чеда і всіх інших клали з прибором. Це якийсь натовп лінчувальників, їм тільки того й хочеться, що схопити Гарольда й Надін і повісити їх… як оберіг проти темного чоловіка.

Стю випадково зустрівся очима з Ґленом; Ґлен тільки знизав плечима, ледь помітно, дуже цинічно.

— Якщо ще один громадянин крикне з місця, коли йому не надане слово, — я оголошу збори закритими і будете балакати між собою, — сказав Стю. — У нас тут не базар. Якщо ми не будемо дотримуватися правил, то хто ж ми будемо?

Тед Фремптон люто подивився на Стю, а той — на нього. За кілька секунд Тед відвів очі.

— Ми підозрюємо Гарольда Лодера і Надін Кросс. У нас на те є серйозні підстави, цілком переконливі опосередковані свідчення. Але прямих свідчень проти них у нас немає, і я сподіваюся, ви про це не забуватимете.

У залі раптом крутнувся похмурий вихор розмов — і затих.

— Я кажу це ось для чого, — продовжив Стю. — Якщо раптом їх принесе в Зону, я прошу привести їх до мене. Я їх заарештую, а Ел Банделл організує суд… і на суді вони викладуть свою позицію, якщо її мають. Ми… ми маємо тут бути за позитивних героїв. Я гадаю, вам відомо, хто тут негативний. А якщо ми позитивні — то маємо поводитися цивілізовано.

Він з надією подивився на людей і побачив лише здивоване обурення. Стюарт Редман бачив, як двох із його найкращих друзів рознесло на шматки, казали ці очі — а ось як він говорить про тих, хто це зробив!

— Не знаю, наскільки це важливо, але я вважаю, що то зробили вони, — промовив Стю. — Але все треба робити правильно. І я тут, щоб сказати вам, що воно буде так.

Очі просто свердлили його. Понад тисячу пар очей — і за кожними він відчував думку: «Та про який хрін він тут править узагалі! Вони втекли. На захід. А він говорить так, наче вони на пару днів у похід поїхали, на пташок подивитися!»

Він налив води і трохи випив, сподіваючись промочити пересохле горло. Від тупого кип’яченого смаку скривився.

— Хай там як, а справи такі, — затинаючись, мовив він. — Далі, я гадаю, треба взяти в Комітет нових членів, щоб поновити його склад. Сьогодні ми цього робити не будемо, але вам варто подумати, кого б ви хотіли там бачити.

Хтось підняв руку — Стю дав йому слово.

— Прошу. Тільки назвіться, щоб усі знали, хто ви.

— Я Шелдон Джонс, — сказав здоровань у картатій вовняній сорочці. — А чо’ ми просто зараз двох не додамо? Я пропоную отого Теда Фремптона.

— О, я підтримую! — крикнув Білл Скенлон. — Прекрасно!

Тед Фремптон склав руки над головою і потрусив ними під рідкуваті оплески, а на Стю знову накотила ота розгубленість і відчай. Оце замість Ніка Андроса буде Тед Фремптон? Це якийсь прикрий жарт. Тед пробував працювати в Енергетичному комітеті й виявив, що там йому забагато роботи. Він переметнувся до Поховального комітету, і там йому, здається, було краще, хоча Чед колись казав Стю, що Тед із тих, у кого перерва на каву легко розтягується в обідню годину, а обідня година — у відгул на півдня. Він учора бадьоро кинувся шукати Гарольда і Надін, бо, мабуть, зрадів різноманітності. Вони з Біллом Скенлоном надибали рацію в «Світанку», бо їм просто пощастило (і, треба віддати Тедові належне, він і сам так вважав), але після цієї знахідки чоловік помітно знахабнів, і Стю це зовсім не подобалося.